ПОЕТИЧНИЙ ФОРУМ

RSS    Правила форума   Пн, 29.04.2024, 06:00
 
Поновлені теми
 
        

пошук по сайту:

 

 
НОВІ СТОРІНКИ ТВОРІВ:

Сергій МОСТЮК
Руслан БАРКАЛОВ
Василь КОРОТКИЙ

 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Каяття. Сповідь. Покута.
Каяття. Сповідь. Покута.
flashadow    Date: Сб, 29.03.2008, 12:48 | Message # 1
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
24
Давненько мене не було. От і вирішив засипати вас віршиками.
Це завжди важко - критикувати себе. Хто ніразу не падав,
той не відчуває усіх насолод правлиьного і радісного життя.

САМОТА

Так страшно запливати в океан,
І лікувати стільки ран,
Без віри і підтримки друга.
І того помічного слова,
Що так легенько він промовить,
Неспокій в серці заспокоїть.

А може буде так мовчати.
Вслухатись в сказані слова,
Щоб болі часточку забрати.
Покаже напрям до добра,
Чи хоч підскаже де шукати,
Щоб сам піднявся з колін я.

ІСПИТ СОВІСТІ

Життя спішить
І світ невпинно,
Немов безумець,
Спішить в прірву.

Він тягне за собою
Ослаблених калік,
Які здаються всі без бою,
Кажучи: "Поїзд втік".

Їм все говорять, a не чують.
Усе показують - не бачать.
А треба серце чисте мати.
І віру, волю до життя.

Чи хтось почув
І заховався.
Бо він злякався.
В пітьмі потонув.

Не хоче чути він тих слів.
Не хоче бачити він світла.
І буде жити як хотів.
І буде мати все, крім світла.

Та він не бачить,
Що вже скоро
Усі недуги приведуть
Його до викриків німого.

Він втратить все, що назбирав.
Побачить все, що мати мав.
Та доторкнутися не зможе.
Вже навіть Бог не допоможе.

І скільки тих було відмовок.
І лінощів, неправильних думок.
І не залишаться у снах.
Цей холод і гнітючий страх.

І є бажання час вернути.
І виправити помилки усі.
"Пробачте" - лиш сказати
кожному окремо і собі.

САМ

Сам і тільки гавкання собаки.
Сам і тільки серця стук.
Сам минаю я всі знаки.
Сам я чую в голові цей звук.

Сам й не чують його вуха.
Сам видумую я знов і знов.
Сам руйную свого духа.
Сам я знищую свою любов.

Сам гуляю по дорозі.
Сам вдивляюся у пустоту.
Сам здається я не взмозі.
Сам піднятись, але я стою.

Сам зализую я рани.
Сам, як вірний пес в Його дворі.
Сам так прагну до нірвани.
Сам злетіти хочу до зорі.

Сам я створюю проблеми.
Сам усі вирішую в житті.
Сам я хочу жити поміж вами.
Сам усе це маю у своїй меті.

Сам я знаю - помиляюсь.
Сам я знаю, що не так живу.
Сам в душі своїй я каюсь.
Сам живу я й сам помру.

"Для чого!!!"(знов)

"Зрікаюся! Зрікаюся! Зрікаюся!
Життя, Тебе й себе. Ось так."
"Не хочу!!!" Вбити намагаюся...,
Та знов не вийшло це ніяк.

Гуляю вулицями як бузумець.
Складаю, бо копійка гривню береже.
Ковтаю темінь. "Самогубець!"
Істерика - це хвиля. Щось жене.

Жене. До прірви підганяє.
Штовхає знов і знов: "Стрибай!"
І запах віри вітер розганяє.
Не вірю у слова. "Спокій дай!"

Зі шкіри мокрої нашийник
Пекуче сонце зігріва.
Немає кисню. Тікає годинник.
В очах теміє. Знову чорнота.

Дурні слова калік я знову чую:
"Так сталося, бо так Ти захотів."
Чому Ти знов ховаєш світлоту свою?
Чому життя таких людей зі світу звів?

Чому? Навіщо? Знов не розумію.
Чому безумців жити залишив?
Тих божевільних. Я не розумію.
Чому мене, умерлого, Ти оживив?

Чому? Чому я прощення благаю?
Чому не всилі вибрать темний шлях?
Чому знов чую Слово "Я кохаю..."?
Хоч силу збираю по темних кутках.

P.S.
Твої шляхи Тобі лиш зрозумілі.
Лиш в вічності ми зрозумієм їх.
Ти дав нитки, щоб разом ми зв'язали
Малеленький светрик з назвою - Життя.

О БОЖЕ!

Дай сили здолати себе.
Дай сили лишитись живим.
Дай сили любити Тебе.
Дай сили, щоб не бути чужим.

Не бути чужим серед своїх.
Не бути своїм серед чужих.
Не буть одразу всім й нічим.
Не бути злим, злим, злим.

Бо добре знаю скрегіт цих зубів.
О скільки скрегіт цей зі світу звів.
О скільки він катів зростив.
У мороці він поховав і залишив.

Там кожний сам за себе і разом.
Там плачуть і сміються хором.
Там сильні і слабкі всі одночасно.
Там всі життя позбулись передчасно.

Туди ведуть усі дороги світу.
Залишаться по тобі рядки заповіту.
А час суворий розітре їх у порох.
Усе. Струмок життя твій пересох.

Стоячи перед прірвою ти озирнися.
Ти подивися скільки їх таких.
Останній крок... Стій. Зупинися.
Невже в низу ти хочеш бути серед них?

Ось добре. Озирнувся, подивився.
Тепер у гору очі підведи.
Що бачиш там мені ти поділися?
Відкрийся. Розмову заведи.

Там Сонця схід...
Не зупиняйся. Говори.
Він посміхається тобі. Схід.
Так. Він говорить: "Не туди."

Говорить: "Не туди...".
Говорить: "Кращий шлях..."
Говорить: "Ось сюди іди."
Говорить: "Вдихни повітря на полях."

Там ти один і тільки Сонце
Зароджує новий струмок життя.
Лиш досвід і ще змучене лице
І спогади про шлях у небуття.

...ЖИТИ...

Давай співай до Бога.
Хоч про бажання розкажи.
Та хриплий голос з горла…
Знівечений життя роками.

Гнилі, прокурені легені.
Покручена, гнила душа.
Давно вже з'їли хробаки її.
Давно на перегній пішла.

Ну що? Щось вимовив?
Та ні. Лиш прошипів.
І потім знову замовчав.
У темному куточку знову сів.

Знов заховався від людей.
Ховаєшся весь час від світла,
бо видно сльози з твоїх очей
І видно, що надія вмерла.

Сказала, духом сильна, поетеса:
"Я без надії сподіваюсь."
"Ні. Ще надія є."
Так думати я намагаюсь.

І сила волі уперед веде.
І заставляє знов боротись,
ЖИТИ.


тінь від яскравого спалаху
 


virchi    Date: Пн, 31.03.2008, 02:37 | Message # 2
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1704
У вірші "О БОЖЕ!" у Вас є дуже гарний перший рядок "Дай сили здолати себе", який по суті дає рекомендацію, що нам робити, аби бути бути з Богом.

До Вашого твору можна зробити ось такий епіграф:

"Се, стою у двери и стучу: если кто услышит голос Мой
и отворит дверь, войду к нему, и буду вечерять с ним,
и он со Мною".

Згадав проповіді професора Московської духовної академії Андрія Кураєва, який казав, що "Бог любить нас і готовий усіх прийняти, без виключення, АЛЕ ВІН ВИМАГАЄ При цьому Тільки одного: «ЗМІНІТЬСЯ ТАК, ЩИБ Я МІГ УВІЙТИ ДО ВАШОГО СЕРЦЯ».

-----------------------------------------------------------------
Знайшов на сайті Свято-Троїцького Іонінського монастиря (ланка на сайт) більш ширше пояснення вищевказаних слів:

В этих словах поразительно то, что всемогущий Господь Бог, Которому все подвластно, предстает перед нами не властелином, а странником, стучащим в дверь сердца. Неужели Он Сам не может открыть дверь и войти? Неужели Он, Творец неба и земли, не может заставить людей принять Его?

Бесспорно, Бог может это сделать. Но Он не хочет силой овладевать нами. Он ждет, чтобы мы добровольно приняли Его в свое сердце и любовью ответили на Его любовь.

Бог создал людей свободными. Но они злоупотребили своей свободной волей, впали в грех непослушания заповедям Божиим и, ожесточившись, сказали Владыке жизни: «Не хотим, чтобы Ты царствовал над нами!» В результате этого Господь оказался вне человеческого сердца.

Однако Он не ушел далеко от нас, Он стоит за дверями нашего сердца и стучит, ожидая, когда мы впустим Его.

-----------------------------------------------------------------

Дякую Вам flashadow за вірш!


... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 


flashadow    Date: Пн, 31.03.2008, 12:49 | Message # 3
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
24
Quote (virchi)
Дякую Вам flashadow за вірш!

Зізнаюсь. Я ще зі школи тримав це у собі поки до мене не прийшла муза, яка дозволила випустити переживання у світ. Буду безмежно щасливий, якщо мої рядки допоможуть комусь вирішити щось у житті. Для мене ж існує тільки цей день. biggrin


тінь від яскравого спалаху
 


Life-Proza    Date: Нд, 27.04.2008, 15:35 | Message # 4
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Заблоковані!
 
Повідомлень:
298
Вірш ( сам ) оце те що я сподівався від когось почути цю тему

Proza efekt
 


flashadow    Date: Вт, 20.05.2008, 11:53 | Message # 5
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
24
Я то кажуть. Надія вмирає останньою. biggrin На цей раз не померла.

Зупинка №…

Чого ти топчеш свою душу?
Чого ниряєш в темноту?
Чого в сльозах бачити я мушу...?
Чого знаходжу у кутку?

Невже життя тобі не миле?
Невже не гріє тебе Сонце?
Невже душа твоя зігнила?
Невже розсипеться все це...?

Чому знов бачу опущені я руки?
Чому здригаєшся від добрих слів?
Чому прийняв ти темну думку?
Чому стоїш на роздоріжжі снів?

Кого ти так не навидеш у собі?
Кого глибоко так ховаєш?
Кого за грати зачинив у серці?
Кого...? Хоч добре знаєш.

Додано (20.05.2008, 11:53)
---------------------------------------------
Викладаю для вас мій новий віршик. Сьогодні зранку написав.
Була в мене маленька криза у житті. Я вибирав між глибоким духовним життям і моєю роботою.
Просто в якусь мить чуть було не зірвався і міг зробити необдуманий крок.
Я думаю у кожного в житті бувають такі моменти, тому і викладаю цей віршик.
Сподіваюсь почути від вас, що ви думаєте про ці рядки.

Я свій вибір зробив. smile :) biggrin

ВИБІР МІЙ

Пожовкле листя падає до ніг.
Пожовклі мрії тануть в небутті.
І те і се зробити завжди міг.
Не хочу лиш я бути в забутті.

І сили покидають і душа болить.
І пан або пропав залишилось мені.
Хотів лише одного в неприємну мить.
Та Він прийшов коли я був у сні.

Кар'єра, гроші, совість і неспоікій.
Душа, природа, мрія, благодать.
Зробив я для життя вже вибір свій.
І вічні спроби все це поєднать.


тінь від яскравого спалаху

Post edited by flashadow - Вт, 20.05.2008, 12:14
 


Life-Proza    Date: Вт, 20.05.2008, 12:06 | Message # 6
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Заблоковані!
 
Повідомлень:
298
Вірш вибір мій..............це саме те що я хотів прочитати......

Proza efekt
 


flashadow    Date: Вт, 20.05.2008, 12:18 | Message # 7
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
24
Quote (Life-Proza)
Вірш вибір мій..............це саме те що я хотів прочитати......

Не сподівався я аж на таку швидку відповідь. biggrin Дякую.


тінь від яскравого спалаху
 


Life-Proza    Date: Вт, 20.05.2008, 12:52 | Message # 8
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Заблоковані!
 
Повідомлень:
298
Та нема за шо.....якщо потрібно звертайтесь biggrin biggrin biggrin

Proza efekt
 


НАВПОМАЦКИДОНЕБА    Date: Чт, 21.08.2008, 17:19 | Message # 9
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
2
добрий день усім, я тут вперше і дуже хочеться познайомитись з вами

***

твої таємниці в дзеркалах
відбивають всі мої закляття
чому так тихо?
у долинах туман п’ю
і сподіваюсь що згадаєш
мурахи дзвоном
обіллють світанок заколисаних очей
мені так хочеться торкнутись
до здригань твоїх плечей
кроки трави
у танцях метеликів
небо з криком зірвалось
якби можна було не дихати…
щось всередині порвалось
червоних цілунків розкрита книга
драбина у потойбіччя
чому так тихо?
на пам'ять вивчила
твоє обличчя

*******

Янголи із синіми крильми огортають світанком твій запах
по дорозі мокрі сліди кучеряве вологе волосся
десь дракони тихенько муркочуть
тихим шелестом плачуть на вухо –
це музика вмираючого вогню. послухай
загублений в холоді спокій продирається осінню в душу
я померти сьогодні мушу
телевізор – вікно у дурницю – скульптура запаленого мозку
місячна тиша й напруження
серце зліплене з воску?

 


flashadow    Date: Пт, 22.08.2008, 10:41 | Message # 10
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
24
Може я чогось не розумію? Це вірш, чи це проза. Як на мене, то більше схоже на прозу. yes

Рядки
мурахи дзвоном
обіллють світанок заколисаних очей та

телевізор – вікно у дурницю – скульптура запаленого мозку

взагалі не розумію. Просто набір слів.

На мою думку слово - порвалось можна поставити слово - обірвалось, вухо - вушко

А так загалом меланхолія + фентезі. Задумка непогана. Треба більше старатись. cool


тінь від яскравого спалаху
 


Abigel    Date: Сб, 23.08.2008, 02:51 | Message # 11
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
32
Це вільні форми)) А мені сподобалося, справді непогано, образно, неординарно!
 


форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Каяття. Сповідь. Покута.
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:



 
     
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz