Alfred Edward Housman The chestnut casts his flambeaux, and the flowers
Stream from the hawthorn on the wind away,
The doors clap to, the pane is blind with showers.
Pass me the can, lad; there's an end of May.
There's one spoilt spring to scant our mortal lot,
One season ruined of our little store.
May will be fine next year as like as not:
Oh ay, but then we shall be twenty-four.
We for a certainty are not the first
Have sat in taverns while the tempest hurled
Their hopeful plans to emptiness, and cursed
Whatever brute and blackguard made the world.
It is in truth iniquity on high
To cheat our sentenced souls of aught they crave,
And mar the merriment as you and I
Fare on our long fool's-errand to the grave.
Iniquity it is; but pass the can.
My lad, no pair of kings our mothers bore;
Our only portion is the estate of man:
We want the moon, but we shall get no more.
If here to-day the cloud of thunder lours
To-morrow it will hie on far behests;
The flesh will grieve on other bones than ours
Soon, and the soul will mourn in other breasts.
The troubles of our proud and angry dust
Are from eternity, and shall not fail.
Bear them we can, and if we can we must.
Shoulder the sky, my lad, and drink your ale.
Додано (19.08.2008, 20:36)
---------------------------------------------
Каштан... (із Альфреда Хаусмана)
Каштан скидає смолоскип, і глоду
Квітки в потоці вітру як марá,
Віконниці осліпли від негоди,
Дай чарку, друг; це травень так вмира.
Таку весну до віку ми долічим,
Хоч ця пора руйнує весь наш план,
Наступний травень може стане ліпшим,
Та двадцять ще й чотири буде нам.
Не ми одні у цій таверні п’ємо,
Від тих нещасть, що послані згори -
Всі мрії опустошені, й клянемо
Того, хто цей потворний світ створив.
Немає справедливості від неба,
Один обман для душ, як не проси,
Пройдуть свята для мене і для тебе,
На тім шляху, де править суд косú.
Немає справедливості; дай чарку.
Мій друже, жаль - ми не цариць синú;
І всім керує доля володарка:
Бажаєш місяць - бачиш тільки сни.
Якщо сьогодні в хмарах грому танці,
То завтра грім цей далі відійде,
І плоть жива когось зігріє вранці,
А в інші груди болі дух прийде.
Усі нещастя ти знесеш й провúни,
У вічність кане гордий гнівний пил,
Якщо ти можеш - їх терпіть повинен.
Візьми на плечі небо, й пиво пий.
Додано (19.08.2008, 20:37)
---------------------------------------------
FATAMARGANA
Henry Wadsworth Longfellow
(1807 - 1882)
O sweet illusions of song
That tempt me everywhere,
In the lonely fields, and the throng
Of the crowded thoroughfare!
I approach and ye vanish away,
I grasp you, and ye are gone;
But ever by night and by day,
The melody soundeth on.
As the weary traveller sees
In desert or prairie vast,
Blue lakes, overhung with trees
That a pleasant shadow cast;
Fair towns with turrets high,
And shining roofs of gold,
That vanish as he draws nigh,
Like mists together rolled --
So I wander and wander along,
And forever before me gleams
The shining city of song,
In the beautiful land of dreams.
But when I would enter the gate
Of that golden atmosphere,
It is gone, and I wonder and wait
For the vision to reappear.
Додано (19.08.2008, 20:37)
---------------------------------------------
[фата-моргана]
Генрі Уодсворд Лонгфелло
(1807 - 1882)
о марева пісень, мов мед
мене зовуть до зваб,
у самоті полів й серед
людських шумних розваг!
підходжу – вас нема ніде,
ловлю – ви зникли в мить;
та всеодно вночі чи вдень
мелодія звучить.
у втомі бачить мандрівник
на просторі пустинь,
озера сині, й біля них
дерев приємну тінь;
казкові вежі та міста
у сяйві золотім,
немов примарна мла густа
зникають перед ним –
і я блукаю в млі як птах,
хоч блима промінь в ній,
де сонячних пісень міста
в країні дивних мрій.
але як в браму золоту,
ступаю за межу,
вони тікають і я жду
повторень міражу.
