Гра словами, сірий сумнів між рядків…
Чи нам вистачить яскравих кольорів
Щоб змінити свій шматок цього життя?

Як чекати, забуваючи про страх?
Ми майбутнє не побачимо у снах,
А в минуле не знайдемо вороття.

Надто швидко… надто гостро… як завжди.
Біжимо, не поцікавившись куди,
Підкоряючись нестримній течії.

Долі слуги не потрібні й задарма,
Та і смерть цілком встигає все сама,
Пропускаючи крізь пальці наші дні.

Все так просто, що набридло вже давно.
Все так складно, що стає вже все одно
Звідки тягнуться дороги і куди.

Та з обличчя змию тінь розчарувань,
Сотню втрат закрию сотнями надбань
Синім полум’ям зітру чужі сліди.

Додано (18.07.2009, 14:21)
---------------------------------------------
Приховай вiдразу

Приховай, прошу, відразу -
Я й сама цураюсь власного безсилля
І беззахисність ненавиджу свою.
Але звично вимагаю
Та примушую терпіти ці свавілля,
Виправдовуючись жалібним "люблю".

Додано (18.07.2009, 14:22)
---------------------------------------------
Хворi

Дай волю спразі.
Хай трохи заляканий погляд
Наповнить аморфний, отруєний неміччю, світ.
І тихе «привіт»
Звучить як таємний пароль до прихованих дум,
А наш спільний сум
Розчиниться, мов крапля крові в безмежному морі.

Розрізано вічність,
Один із шматків зігріває долоні.
Ми хворі,
Нехай просто хворі…

Інакше життя б не так гостро йшло через серця.