Тридцять другі,тридцять треті
Ми не можемо забути,
Тоді стогін,плач і скрегіт
В кожній хаті було чути.[size=12]
[/size]
Люди швидко помирали
Не від хвороби і війни.
Вони життя своє віддали,
Бо жити так вже не могли!!!
Вони не мали кусень хліба,
В них все забрали,відняли
А діти маленькі сиділи
І пухли з голоду вони.
Я хочу їсти дуже,мамо-
А мамі серце розриває,
Бо що дитині дати їсти
Вона не знає і не має.
І положила бідна мати
Своїх дітей давно вже спати
Та положила не в колиску,
А у труну їх колисати!
І так пішло давно вже спати
Людей немало-тисячі
Хтось десь під тином біля хати
Це знати лиш отій свічі!
Отій свічі,що днем палає
У наших душах й наяву
Це память наша не згасає
Про ту лиху й страшну біду.
Ми завжди будем памятати
І память наша не забуде
Про ті жорстокі лихі втрати
Нехай свіча як символ буде!!!
