Ви не вірите? – Це ж так просто
Розірвати розлук павутинь,
Коли взимку Катруся у гості
Наполегливо кличе в Ірпінь.
Ви не вірите? – Тільки подія
В снах не скоро моїх відшумить.
Я нарешті побачив Софію
Та кохання у ній ненасить.
Ви не вірите? – Крилами лайнер
Так на хмарки добряче наліг,
Що Тамара Ганенко негайно
Здивувала появою всіх.
Ви не вірите? – А Виноградів
Має серце одне не слабе.
Я безмежно щасливий і радий
Був, Світланко, зустріти тебе.
Ви не вірите? – Та наодинці
Мені бути чомусь не прийшлось.
Куштував італійські гостинці
І Луцковою марив чогось.
Ви не вірите? – Ось для розмови
Мало ночі одної і дня.
Катерина була загадкова
Уночі, а удень, як рідня.
Ви не вірите? – Піснею трошки
Веселив слухачів ще поет.
Ця хитрюща Первова –Рошка
Утворила зі мною дует.
Ви не вірите? – Лише не варто
Мені заздрити, друзі, тепер.
Чорногуза наслухався жартів,
Що якби не жінки, то помер.
Ви не вірите? – Вам те байдуже,
Як минувшину спогад гойда?
Пам’ятається добре, що Кузан
Був найкращий за всіх тамада...
Як дитина шкодую, що свято,
Наче сон дуже хутко мина.
Залишилося вражень багато,
І не вщухнуть вони мов луна!

Із забутих давно снів,

Як відлуння минулих надій,

Пролунав в повній тиші сміх,

Продзвенів, уявіть!, посмів.

Голосний, життєдайний, дзвінкий,

Як промінчик в джерельній воді

Заіскрився, засяяв як сніг

Проти сонця, сріблястий , хрусткий.

Зачепив у душі струну,

Пропустило серденько удар

І забилось сильніше: "Живу! Ще живу!"

І звільнилось від сонних чар.

Безтурботність - це розкіш,

Юність - втрачений рай,

Щирий сміх - то Дар Божий -

Неси людям. Співай!