КАЗКА-ПОВІСТЬ

ЧАСТИНА 1. Наближався Новий рік…

Наближався Новий рік…І школа Полярного сяйва аж гула від збудження! Чому? Тому що кожного Нового року найкращі учні школи,дівчинка і хлопчик,отримували велику честь – біля Великої ялинки представити символ наступаючого року! Та його ще треба було знайти! Ще й досі в школі ходять легенди про те,як нинішній директор,Холод Завірюхович,здобув велетенського Дракона! Та якщо для всього світу то був лише символ,то для школи то був перший захисник і мудрий порадник на весь рік!
Ви запитаєте,що ж це за така дивна школа? Звичайна собі школа,у звичайних собі Холодних землях,у звичайній країні Крижанландії. Навчаються у школі такі ж діти,як ви,але називаються крижинятами. Ось,наприклад, Крижинка - струнка,ясноока дівчинка з довгим хвилястим волоссям,заплетеним у товсту косу,смілива,розумна,але дещо гордовита і самовпевнена,завжди намагається бути в усьому найкращою; Льодик – темноокий,веселий,із їжакуватим неслухняним волоссям,товариський,відчайдушний,іноді аж занадто; Сніжик – спокійний,любить читати,мріє стати великим мандрівником,в рюкзаку постійно носить купу книг; Хуртовинка – тиха,сором’язлива дівчинка із двома тоненькими косичками,любить тварин і спілкується частіше із ними,ніж із крижинятами, та багато інших - веселих і допитливих, мовчазних і балакучих,слухняних і не дуже.
І звичайно,є вчителі,це – Вітрюган Заметільович(вітрознавство), Сніжана Холодригівна(світознавство), Хурделиця Сніговіївна(різномовлення),а керує школою,як ви вже знаєте,директор – Холод Завірюхович(сніготворення).
Та що ж це там за гамір зчинився? Зрозуміло! Закінчився останній урок і школярі просто із хуртовинною швидкістю ,так-сяк запхнувши підручники та зошити до портфелів,сумок та рюкзаків,галасливим вихором вибігали із воріт школи. А онде і наші знайомі! Льодик,Крижинка,Хуртовинка і Сніжик так захопилися розмовою,що вийшли зі школи останніми. Крижинка завзято відстоювала улюблене різномовлення:
- Мова,це основа спілкування,як для нас,так і для тварин! - майже як Хурделиця Сніговіївна,говорила Крижинка, - Уявіть собі,що ви не можете розмовляти із тваринами! Це ж справжній жах! Тоді тюленю довелося б розмахувати ластами,щоб ви його зрозуміли! Хурделиця Сніговіївна…
- О,зно-о-ову… - простогнав Льодик.
Крижинка суворо бликнула на хлопчика великими блакитними очима:
- Хурделиця Сніговіївна завжди цікаво розповідає! А яким гарним рухом вона змушує сніжинки танцювати у повітрі,складатися в різні слова! А коли вони білими метеликами пурхають під стелею,поміж парт,і навіть сідають на плечі! Хіба ж це не справжнє диво?!
- Справжнє диво, - відповів Льодик, - це перегони на крижинах і сніголетах! Вітрюган Заметільович – оце конкретний вчитель!
Льодик обожнював вітрознавство! Бо що може бути краще,ніж підкорювати неспокійні вітри,і осідлавши сніголета,підійматися у бездонне небо,коли здавалося,що полярного сяйва можна торкнутися рукою! Справжній хлопчачий рай!
- Як на мене,то найважливіший предмет – світознавство! – промовив Сніжик.
- Та хто б сумнівався! – засміявся Льодик, - Сніжана Холодригівна твоя мама! Спробуй не любити світознавство,то вдома,мабуть,таке-е-е буде!
- Та нічого не буде, - трохи образився Сніжик, - цей предмет дійсно головний! Як ти будеш подорожувати,не знаючи місцевості,назв і звичаїв країн,до яких потрапиш?!
Про те,що Сніжик мріє стати великим мандрівником,знав мабуть кожен у школі! Та й дивовижний глобус Сніжани Холодригівни був відомий далеко за межами школи! Величезний,вирізьблений із суцільної крижаної брили! Глобус був розфарбований білим,сірим та червоним кольорами. Білим позначалися місця,де крижани могли почуватися вільно і комфортно; сірим – де треба бути обачним,а червоним – небезпечні для здоров’я крижан місця. Це було дуже важливо,бо жителі Крижанландії звичні до холоду,а в теплі можуть захворіти.
- Це ж дивовижний глобус! – продовжив Сніжик, - жоден глобус у світі не вміє повертатися на уроці сам,а наш вміє! Я чув…але це по секрету!... глобус створила сама Повелителька Зима! Ще за часів перших снігів! А коли відкрила Школу Полярного сяйва,то подарувала його першій вчительці світознавства!
Лише Хуртовинка мовчки слухала друзів,адже вона точно знала,що найголовніший предмет – сніготворення! Були тут і свої складнощі,адже потрібно було добре знати вітрознавство,інакше й до вечора не збереш докупи снігові хмари! Та Хуртовинка не боялася складнощів! Мало хто з однокласників міг перевершити дівчинку у створенні снігопадів,її сніг був пухким та лапатим,і м’якою,білосніжною скатертиною падав до ніг. Отримуючи подяку за гарно виконане домашнє завдання,Хуртовинка опускала очі і ледь усміхалася,почуваючи себе ніяково в центрі уваги.
Друзі ще довго відстоювали б свої улюблені предмети,якби Льодик не спіткнувся і не побачив чиїсь сліди!
- Що це? – здивувався хлопчик , - здається якась тварина потрапила до міста!
- Точно, - придивився до слідів Сніжик, - сліди схожі на ведмежі, але менші…це біле ведмежа! Але як воно сюди потрапило? Дитинчатам тварин не можна розгулювати самим по місту!
- Його треба знайти! – сказала Хуртовинка, - Мабуть він заблукав!
- То ходімо, знайдемо його, - додала Крижинка, - ще не вистачало щоб по місту бігала в пошуках дитинчати схвильована біла ведмедиця!
Отож друзі вирушили на пошуки. Сліди привели їх до снігової гори, де полюбляли кататися школярі. Біле ведмежа намагалося видряпатися на гірку, але не втримувалося на відполірованій ногами школярів поверхні, і з’їжджало донизу.
- Гей, малий! – звернувся до ведмежати Льодик, - Ти що тут робиш? Заблукав?
Біле ведмежа,вже вкотре кумедно з’їхавши донизу, всілося і з цікавістю поглянуло на незнайомців. Переконавшись, що нічого поганого вони йому не зроблять, весело щось залепетало на своїй малячо-ведмежій мові.
- Наскільки я зрозуміла, - мовила Крижинка, - він грався із братиком в хованки, і сам не знає як сюди потрапив. Необхідно вивести його з міста, і якнайшвидше!
- Хочеш до мами? – запитала Хуртовинка ведмежа.
Мале швидко закивало головою. Обираючи безлюдні вулички, друзі вивели ведмежа за межі міста.
- Бувай,малий! – попрощався Льодик.
- Здається, його мама йде сюди, - стурбовано сказала Крижинка, - треба забиратися звідси, бо схоже, що вона не в доброму гуморі, ще й нам перепаде на горіхи!
- Йди до мами, - мовила Хуртовинка, - і більше не губися!
Ведмежа слухняно кивнуло головою і кинулося до своєї мами! А друзі вирушили додому, бо треба було готуватися до завтрашнього дня, на який з нетерпінням чекали цілий рік! Завтра настане найочікуваніший і найвідповідальніший день у їхньому житті!

ЧАСТИНА 2. Врочистий день

З хвилини на хвилину оголосять імена тих,хто увійде в історію школи! Ба,навіть усієї Крижанландії!
Нарешті двері школи відчинилися і на майдані запанувала тиша. Поважно,як і треба в таку врочисту мить,директор Холод Завірюхович , пройшов до центру шкільного майдану. Обвівши поглядом схвильовані обличчя школярів,задоволено посміхнувся і подумав: «Які ж вони гарні!».
Сьогодні крижинята були особливо охайними! Навіть Льодик намагався пригладити свого неслухняного чубчика! Хлопці - в синіх костюмах із білими краватками,в начищеному до блиску взутті,та дівчатка - у білих пухнастих светрах,блакитних спідничках,із блакитними стрічками у волоссі. Оченята різних відтінків - від блакитного,майже прозорого,мов кришталь,до темно-синього,мов морська хвиля, дивилися на директора.
Холод Завірюхович відкашлявся і почав промову…а ви ж знаєте,як директорам подобається виголошувати промови! Тому ми не будемо наводити її повністю (бажаючі можуть знайти запис промови в архівах школи Полярного сяйва), а прислухаємося до головного:
- …ми отримали незвичайні результати, - продовжив Холод Завірюхович,
- цього року маємо чотирьох переможців! Це… - на майдані стало так тихо,що чути було,як злегка потріскує лід під ногами, - Крижинка! Льодик! Хуртовинка! Сніжик!
Майдан вибухнув! Аплодисменти,поздоровлення і вигуки «Крижанландія,вперед!» пронеслися над школою.
- Кхм! Кхм! Попрошу тиші! – підняв руку директор, - Оскільки наступаючий рік незвичайний,тому що має подвійний символ Кота-Кролика,рада школи,із дозволу Повелительки Зими,прийняла рішення дозволити всім переможцям вирушити у Велику пригоду! Усім гарних канікул! Святковий стіл вже чекає на вас! Переможців після свята прошу прийти до мого кабінету! До побачення! Зустрінемося біля Великої ялинки!
Емоції вирували! Кожен намагався першим привітати переможців та потиснути їм руку! Коли справа дійшла до святкового столу,крижинята вже добре зголодніли,та й на столі було на що поглянути! Чого тут тільки не було! І різнокольорові бурульки-льодяники, і мереживне печиво у вигляді велетенських сніжинок,і велика кількість різних напоїв усіх відтінків полярного сяйва!
Хуртовинка швидко набрала повні кишені печива і побігла до дверей,вже на ходу гукнувши друзям:
- Я швиденько!
- Куди це вона? – здивовано запитав Льодик.
- Та до своїх улюблених пінгвінів, - відповів Сніжик, - я не здивуюся,якщо вона їх і до льодяників привчила! Відколи Хуртовинка врятувала пінгвінів від нападу косатки,вона там днює і ночує!
- Але як їй вдалося прогнати велетенську косатку?! – вражено поглянув на Сніжика Льодик.
- Та вона її не проганяла! Просто створила таку хуртовину,що косатка й хвоста свого не могла знайти! От пінгвіни її тепер,як рідну й приймають!
- Треба було Хуртовинці пінгвіном народитися! - сказав,дожовуючи печиво,Льодик.
Хлопці засміялися,уявивши собі пінгвіна в блакитній шапочці,та ще й з двома косичками!
Та цього разу Хуртовинка повернулася швидко,сіла поряд із Сніжиком,і схвильовано зашепотіла йому на вухо:
- Пінгвіни стурбовані! Альбатроси й буревісники кажуть,що ночі в морі стали незвично темними! Щось діється!
- Що б це могло бути? – почухав потилицю Сніжик, - У нас нічого такого немає. Якби була якась небезпека,то вже було б відомо. Тигр-захисник обов’язково повідомив би!
Тигр був цьогорічним символом і весь рік мав виконувати обов’язки захисника Школи Полярного сяйва,охороняти школярів та повідомляти про можливі неприємності.
- Може й так… - невпевнено відповіла дівчинка.
Наприкінці бенкету четвірка переможців вирушила до кабінету директора. Не те щоб наші хоробрі переможці боялися,але коліна чомусь злегка дрижали…мабуть,від хвилювання.

ЧАСТИНА 3. Оце влипли!

Наступного ранку Льодик,Крижинка,Сніжик та Хуртовинка, із рюкзаками за плечима, стояли біля воріт школи. Нетерпляче переминаючись з ноги на ногу, Сніжик запитав Льодика:
- Думаєш ота Володарка ночі, що хотіла захопити Крижанландію…як її…Пані Темрява,про яку розповідав директор, дійсно така страшна?
- Не думаю! – відповів хлопчик, - Адже Повелителька Зима її прогнала! Не бійся, друзяко! Нехай лише з’явиться! А ми її, бах зліва! Бах справа! А вона така, бац і ласти склеїла! – войовничо розмахуючи руками, вигукнув Льодик.
Крижинка на таке вихваляння лише пхикнула:
- Хотіла б я бачити, як ти без захисника впораєшся! До речі, нових захисників ще знайти треба!
- Отож-бо, - додала Хуртовинка, - пам’ятаєте, що директор сказав? Справжніх захисників ми повинні відчути серцем! А онде і Холод Завірюхович іде! Ходімо до парковки сніголетів,бо скоро вирушати.
Холод Завірюхович, привітавшись із юними мандрівниками,сказав:
- Вітрюган Заметільович підготував ваші сніголети.Міні-комп’ютери в сумках,в разі небезпеки викликайте допомогу. Пам’ятайте про полярну зірку! Вона завжди вказує на північ,і ви не заблукаєте!
Крижинка,як зазвичай,хотіла летіти попереду,але Холод Завірюхович зупинив її:
- Нехай краще Льодик летітиме першим,він найкращий у вітрознавстві, Вітрюган Заметільович теж це радив.
Льодик,показавши язика Крижинці, зайняв свою позицію.Крижинка,насупившись,все ж стала позаду Льодика, і прошипіла йому в спину:
- Льодик-бродик!
Хлопчик все ж почув, і в боргу не залишився:
- Бурулька-крижулька! – прошепотів у відповідь.
Продовжити вони не встигли,бо Сніжик та Хуртовинка вже зайняли свої місця. Осідлавши сніголети, юні мандрівники вирушили назустріч таємничій невідомості!
Внизу пропливали неймовірні пейзажі! Неспокійне море,ламаючи лід,перетворило крижані поля у фантастичні скульптури!
- Погляньте! – крикнув Льодик, - он там крига схожа на ніс Холода Завірюховича!
- А он той, схожий на твою зачіску! – засміялася Крижинка.
- Дивіться! Дивіться! – захоплено галасував Льодик, який уже й забув про нещодавну перепалку із Крижинкою, - Там справжня льодова фортеця!
Вітер слухався і подорож була приємною і захоплюючою. Поступово місцевість змінилася на яскраво-зелені плями долин,порослих мохом та лишайником,засніжені гори,та сині очі озер. А мандрівники летіли все далі й далі! Ще трохи і з’явилися островки дерев.
- Нам пощастило! – зменшивши швидкість,сказав Сніжик, - ми побачимо великі ліси! Лише у небагатьох районах Холодних земель є справжні ліси! Там ростуть сосни та ялини! Це батьківщина нашої Великої ялинки. Та це ж Вовча долина! – вражено вигукнув хлопчик, - Я бачив її на глобусі! Може трохи затримаємося? Коли іще випаде нагода подивитися на вовків зблизька!
- Добре, - кивнула Крижинка, - але ненадовго!
В долині,то тут,то там,височіли зеленими свічками сосни. Друзі знизилися,майже торкаючись верхівок струнких красунь, нетерпляче шукаючи поглядами вовків. Довго чекати не довелося. В долині вовча зграя полювала на оленя. Красива тварина була налякана і стомлена,але не скорена! Зупинившись перед скелею,олень розвернувся, і опустивши голову,приготувався до останнього у своєму житті бою!
- Йому необхідно допомогти! – вигукнула у розпачі Хуртовинка.
- Не можна! Ти ж знаєш…природний відбір і все таке! Ми не повинні заважати природі, - суворо сказала Крижинка.
- До того ж,це небезпечно, - додав Сніжик, - подивися,які величезні ці вовки!
- Оленю точно кінець! – зробив висновок Льодик.
- Ну це ми ще побачимо! – вперто прошепотіла Хуртовинка, і рвучко направила сніголет вниз,прямісінько на вовчу зграю! Пролетівши над зграєю,дівчинка добряче налякала сіроманців! Олень відразу скористався можливістю вирватися на простір,та на якусь секунду він зупинився,і низько схилив голову,дякуючи маленькій рятівниці.
Дівчинка була так заклопотана вовками,що не помітила ,як попереду з’явилася сосна,і сніголет на повній швидкості врізався в дерево! Хуртовинка кубарем покотилася в сніговий замет! Все сталося так швидко,що її товариші навіть здивуватися не встигли!
- З тобою все гаразд? – стурбовано вигукнула Крижинка.
Хуртовинка,виборсавшись із замету,махнула рукою і ніяково посміхнулася.
- Оце так снігольотчиця! – вражено сказав Льодик, - Оце так тихоня!
Друзі направили сніголети до подруги, та цієї миті довкола Хуртовинки здійнялася якась незвичайна завірюха,що поступово перетворилася на дивну жінку із довгим чорним волоссям,одягнену в широку чорну накидку без єдиної світлої плямки! Друзі мимоволі зменшили швидкість і сховалися за верхівками сосен.
Жінка повільно обійшла Хуртовинку:
- Так…так…так…Нарешті! Як довго я чекала цієї миті! Нелегко упіймати переможців,але доброта завжди була вашим слабким місцем!
- Ви…Ви…Пані Темрява?! – ледь видихнула Хуртовинка.
- Розумна дівчинка! – зареготала жінка, - Так,це я! Ти удостоєна честі бачити саму Володарку ночі! І ти допоможеш мені упіймати нового Захисника! І ніколи більше не буде Нового року, не буде Полярного сяйва і білого снігу! А від вашої школи каменя на камені не залишу!!!
- Треба рятувати Хуртовинку! - прошепотів Льодик.
- Необхідно швидко щось придумати! - додала Крижинка.
- Оце влипли! – розгублено сказав Сніжик.

ЧАСТИНА 4. Пані Темрява

- Я спробую на повній швидкості підлетіти,і забрати Хуртовинку! - запропонував Льодик.
- Ні,це ризиковано, - мовила Крижинка,і поміркувавши,додала, - будемо діяти так! Знизимося он за тим пагорбом,що поряд з галявиною. Я обійду його і спробую відволікти Пані Темряву,а ти забереш Хуртовинку! А ти,Сніжику, бери комп і викликай підмогу! Треба попередити всіх,що Пані Темрява знову взялася за старе.
- Може спрацювати… - прошепотів Сніжик.
На цьому й порішили. Залишивши сніголет за пагорбом, Крижинка пішла в обхід галявини. В той час, коли Пані Темрява похвалялася все знищити,дівчинка вже виходила з-за дерев.
- Агов,Пані! – вигукнула Крижинка,сама дивуючись своїй хоробрості, - Не варто так нервуватися! Це шкідливо для здоров’я!
Від такого нахабства Пані Темряві аж мову відібрало! Та за мить,угледівши перед собою всього лише дівчинку,вона майже лагідно усміхнулася, і була б навіть гарною,якби не оті очі – чорні,бездонні,страшні,неначе сама ніч дивилася на тебе! Крижинці аж мурашки поповзли по спині, і вона помалу позадкувала під захист лісу. За хвилину над верхівками сосен з’явився сніголет Льодика. Стрілою він пронісся над галявиною! Загальмувавши біля Хуртовинки,Льодик простяг руку і допоміг дівчинці сісти позаду.
Не помічаючи того,що відбувається за спиною, Пані Темрява звернулася до Крижинки:
- Хто ж це у нас тут такий грамотій?!
Відступаючи,Крижинка спіткнулася об суху гілку і впала. Дівчинка побачила як Пані Темрява затисла руку в кулак,дмухнула і розкрила долоню. Тієї ж миті біля Крижинки з’явилися…величезні,сірі вовки! Вони грізно гарчали, вищиривши гострі , як лезо, ікла.
- Оце так! Цього ми не планували… - завмерши,подумала Крижинка.
- От невезуха! – прошепотів із відчаєм Сніжик,що в цей час ховався за пагорбом.
Часу на роздуми не було,а Пані Темрява будь-якої миті могла угледіти Льодика із Хуртовинкою,що вже наближалися до стіни дерев,за якими могли сховатися. Тож Сніжик зробив перше,що прийшло на думку! Підібрався поближче до чародійки,зробив велику сніжку,розмахнувся і запустив її в Пані Темряву! Мабуть,це був би останній героїчний вчинок Сніжика,якби на галявині не з’явилася довгоочікувана допомога! Та ще й яка!
Першою,у вихорі сніжинок, постала сама Повелителька Зима із кришталевим скіпетром у руках! А слідом приземлився сніголет,яким керував не хто-небудь,а сам Вітрюган Заметільович! Та й це ще не все! На галявину вискочив велетенський білий Тигр-захисник,угледівши якого, вовки, підібгавши хвости, кинулися геть!
- Важка артилерія прибула! – з полегшенням зітхнув Сніжик, - Ми врятовані!
Тигр-захисник,ступивши вперед,закрив собою дівчинку, а Вітрюган Заметільович допоміг Крижинці піднятися.
- Ви молодці, - мовив вчитель, - але тепер наша черга провчити нахабу!
Повелителька Зима кивнула своєму помічникові,і сказала:
- Вітрюгане, підіймай вітри! Проженемо непрохану гостю! – і піднявши вверх сяючого скіпетра,проспівала:
- Завірюшу! Засніжу!
Ясне Сонце попрошу!
Вийди,Сонечко,на шлях!
Утікай-но, темний страх!

Аж раптом із важких, темних хмар посипав просто неймовірно лапатий сніг! За лічені хвилини все було вкрито білосніжним покривалом! Слідом налетів вітер, розігнав хмари і сонце радісно посміхнулося землі!
Що тут почалося!!! Пані Темрява намагалася сховатися від блискучого, білосніжного сяйва,та дарма! Нічого не допомагало! Вона тупотіла ногами від злості , закривала обличчя руками й волала не своїм голосом:
- Цього разу ви перемогли! Та я ще повернуся! Так легко ви мене не здолаєте-е-е! – закрутилася, завертілася дзиґою і…зникла!

ЧАСТИНА 5. Сварка

Коли всі герої зійшлися на галявині, Повелителька Зима промовила :
- Дякую вам, мої юні помічники, за хоробрість! Сьогодні ми перемогли Пані Темряву,але не забувайте,що вона чародійка,і намагатиметься знайти інший шлях,щоб заволодіти світом,породжуючи в серцях страх,невпевненість, жорстокість,жадібність. Залишайте і надалі свої душі такими ж чистими,а серця – відкритими!
З цими словами Повелителька вдарила скіпетром об землю і зникла у вихорі танцюючих сніжинок!
- Мені теж час повертатися до справ, - сказав Вітрюган Заметільович,сідаючи на сніголет, - думаю, тепер Володарка ночі не скоро повернеться!
А слідом і Тигр-захисник,махнувши на прощання смугастим хвостом, зник серед дерев.
- Я ж казав ,він крутий вчитель! – захоплено вимовив Льодик.
- Подумаєш,крутий! – пхикнула Крижинка, - І так зрозуміло, що він сюди найшвидше долетить! От його і послали.
- Досить вже вам! – перебив друзів Сніжик, - Що будемо робити із сніголетом Хуртовинки? Йому гаплик! Летіти точно не зможе!
- Що ж мені робити? – ледь не плачучи,запитала Хуртовинка.
Аж тут на галявину вийшов красень-олень.
- Та це ж той олень,що його Хуртовинка врятувала! – озирнувшись,вражено скрикнув Сніжик.
Олень поважно підійшов до друзів і сказав:
- Можливо я можу чимось допомогти?
- Навряд чи… - похитав головою Льодик, - хіба що ти знаєш,де можна нові запчастини знайти!
- Зачекай, - втрутився Сніжик, - можна спробувати зробити зі сніголета сани! Із мотузок зробимо упряж, я бачив у книжці, і олень зможе тягти сніголет!
- А це ідея! – зраділа Хуртовинка.
Разом друзі швидко впоралися і незабаром вирушили в дорогу.Попереду летіли Льодик, Крижинка та Сніжик,а позаду олень тягнув по снігу сани-сніголет із Хуртовинкою. Поступово дерев ставало все більше, і друзів огорнуло неспокійне лісове життя. А воно тут просто вирувало! Незважаючи на подорожніх, лісові жителі продовжували займатися своїми справами. Ухкали десь у хащах сови, лопотіла крильми налякана куріпка,заплутував сліди обережний заєць,десь далеко вили вовки. Олень зупинився,щоб пошукати під снігом поживний лишайник, а Хуртовинка вирішила трохи прогулятися. Якісь незвичні звуки збентежили дівчинку, вона прислухалася, і почула жалібне скавчання. Виявилося,що неподалік у капкані плакала невеличка пухнаста тваринка.
- Агов! Ідіть сюди! Я знайшла якусь тваринку! Їй потрібна допомога! – покликала Хуртовинка товаришів.
Коли друзі підійшли, Крижинка невдоволено сказала:
- З цими тваринами знову в якусь халепу потрапимо! А захисників ми ще й досі не знайшли!
Хуртовинка мала спокійну вдачу і не любила сварок, але після таких слів не втрималася:
- Ти…Ти…Ти справжня крижинка! – закричала вона, - Іди і сама шукай своїх захисників!
Ображена Крижинка мовчки відійшла в бік. Хлопці перезирнулися, але теж промовчали. Хто їх знає, цих дівчат?
Сніжик присів біля капкану:
- Та це ж горностай! Я бачив таких на малюнках! Зараз він білий, щоб бути непомітним на снігу, а коли потеплішає , то буде рудий! – хлопчик спробував відкрити капкан, але це йому не вдалося.
Льодик,потерши долоні,сказав:
- Ану,літаюча енциклопедіє, відійди-но, зараз майстер візьметься! – і піднатужившись відімкнув капкан.
Змучена тваринка сховалася у лагідних руках дівчинки.
- Давай-но, - мовив Сніжик, - перевірю,чи не зламані в неї кістки, - і швидко пробігся пальцями по м’якому хутру горностая.
- Де ти цього навчився? – здивовано запитала Хуртовинка, - Теж із книжок?
- Так, - знітився Сніжик, - Основи першої допомоги. Коли подорожуєш, всяке може трапитися.
- Молодець! – похвалила хлопчика вражена Хуртовинка.
Сніжик нахилився до тваринки і нічого не відповів, але в грудях стало якось незвично приємно і гарно!
Горностай потихеньку приходив до тями,він зацікавлено зиркав на своїх рятівників:
- А що ви тут шукаєте? – запитав,осмілівши,звірок.
- Ми шукаємо Кота і Кролика, вони дещо схожі на тебе, - відповів Льодик.
Раптом горностай так швидко почав говорити,що неможливо було його зрозуміти.
- Крижинко! – попросив Льодик подругу, - Переклади ,будь ласка, бо я вже нічого не розумію!
Насуплена Крижинка підійшла і пильно дивлячись на горностая,переклала:
- Він каже,що знає одного зайця,який казав йому про дивну пару,що оселилася десь в цих місцях. Можливо це ті, кого ми шукаємо. А ще хтось казав,що різномовлення неважливе! - дивлячись на Льодика,сердито мовила дівчинка.
- То нехай веде скоріше того зайця! – аж підскочив від нетерплячки Льодик,не звернувши уваги на буркотіння дівчинки.
Тваринка розумними оченятами подивилася на Хуртовинку,неначе питала дозволу, дівчинка кивнула, і горностая неначе вітром здуло!

ЧАСТИНА 6. Біля Великої ялинки.

Виявилося,що чекання,то найбільше випробування! Льодик ходив туди-сюди,як заведений, зрідка поглядаючи на друзів. Сніжик топтався на одному місці,а дівчата мовчки сиділи на стовбурі поваленого дерева, відвернувшись одна від одної. Деякий час Льодик дивився на них, а потім, не витримавши, сказав:
- Може б ви помирились, чи що? Чи й далі будете морозитися?
Хуртовинка першою не втрималася, не могла вона довго сердитися. Повернулася до Крижинки і мовила:
- Вибач, що я накричала на тебе! Але мені було так шкода бідну тваринку!
- А ти мені вибач! - розчулено відповіла Крижинка, - Я дійсно була злюкою! Але більше такого не буде! Я зрозуміла, що справжній герой – той, хто допомагає іншим! А ти - справжній герой! То дружба,чи як?
- Звичайно,дружба!
І розплакавшись,дівчатка обійнялися. Льодик і Сніжик перезирнулися і скривилися. Ох ці дівчачі ніжності! Чому б просто не потиснути руки? Обов’язково потрібні обійми-поцілунки і море сліз!
Аж тут і горностай повернувся! І не один. Поряд стояв заєць і швидко щось лопотів на своїй заячій мові. Крижинка переклала:
- Заєць згоден провести нас до його нових сусідів!
Не відкладаючи надовго, мандрівники подалися слідом за зайцем. І ось вони стоять вже біля величезної,старої сосни. Із дупла назустріч друзям вискочив білий пухнастий Кіт, а із нори,що ховалася під сосною, визирнув сніжно-білий Кролик, із довгими вушками і чудним рожевим носиком,який здавалося жив своїм життям.
- Це вони! – радісно скрикнула Крижинка, - Нарешті ми їх знайшли!
- Привіт! – муркнув Кіт, - І ми нарешті вас діждалися!
Льодик аж рота відкрив від здивування! А тут ще й Кролик додав:
- Хоча нам тут непогано, та й друзів вже маємо, але ми знали,що наша доля інша. Тож вирушаймо в путь! Новий рік на носі! – і його носик заворушився,неначе Новий рік і справді вже на ньому сидів.
Друзі, радісні і задоволені вирушили додому. А шлях додому завжди коротший! Тож минуло зовсім небагато часу, а наші герої вже відпочивали у своїх ліжках, під наглядом люблячих матусь.
Ще зранку крижани почали готуватися до свята! Мами та бабусі готували різноманітні страви, дівчатка приміряли святкові сукні, а хлопці із татами прикрашали Велику ялинку. Адже на свято прибуде сама Повелителька Зима!
Наближався Новий рік! Крижани та крижинята вже зібралися на Великій площі, і з нетерпінням чекали появи героїв! Повелителька Зима,в довгій сріблястій сукні і кришталевій короні, виглядала просто неперевершено! Піднявши вверх скіпетра, Повелителька мовила:
- Ось і прийшов час попрощатися зі старим захисником! Тигре, - звернулася вона до велетенського білого Тигра,що стояв поруч, - Дякую тобі за вірну службу, і відпускаю на волю, ти це заслужив. Але ми ще обов’язково зустрінемося!
Крижани аплодували,чулися вигуки: «Прощавай,Тигре!», «До зустрічі!», «Дякуємо!».
Білий Тигр схилив голову у прощальному жесті і зник серед снігових заметів.
- А зараз я викликаю наших героїв і надаю їм право представити нових захисників!
Друзям здавалося,що стук їхніх сердець було чути на всю площу! Крижинка, Хуртовинка, Сніжик та Льодик,схвильовані і усміхнені, підійшли до ялинки. І тут сталося таке,чого ніхто не очікував! Гордовита красуня Крижинка,яка тримала на руках пухнастого Кота, вийшла наперед і голосно сказала:
- Справжній герой – Хуртовинка! Якби не її добре серце, ми ніколи не знайшли б захисників! А я ніколи не знайшла б найкращу подругу! – і дівчинка передала Кота Хуртовинці.
Збентежена Хуртовинка,обіймаючи Кота,відповіла:
- Крижинка теж герой! Без її відмінного знання різномовлення ми ніколи б не зрозуміли,що кажуть нам тварини.
- Сніжик теж герой! – вигукнув і Льодик, - без його знань ми ніколи не зробили б із сніголета сани! І не змогли б закінчити подорож! – і Льодик передав Сніжику білого Кролика, якого тримав на руках.
- І Льодик герой! – додав Сніжик,притискаючи до грудей Кролика, - без нього ми не звільнили б горностая, не врятували б Хуртовинку від Пані Темряви!
Привітно посміхаючись, Повелителька Зима звернулася до друзів:
- В цій подорожі ви знайшли не лише пригоди, ви знайшли СПРАВЖНЮ ДРУЖБУ! А зараз привітаємо нових захисників Школи Полярного сяйва і всієї Крижанландії!
Хуртовинка і Сніжик підняли вгору Кота і Кролика,щоб всі їх могли бачити!
Спливли останні секунди старого року.
- З Новим роком! – привітала всіх Повелителька Зима, і вдарила скіпетром об землю. Тієї ж миті сніжинки перетворилися на різнокольорові сяючі зірочки, і розсипалися у небі фантастичними візерунками! Заграла музика, всі раділи і вітали одне одного! А Кіт і Кролик сиділи на почесному місці під Великою ялинкою і задоволено посміхалися у пухнасті вуса!
З Новим роком! З новим щастям!

КІНЕЦЬ