|
|
Стежками Української історії...
| |
| natalya-gurkina
♀
| Date: Сб, 07.02.2009, 20:20 | Message # 1 |
|
| Назва говорить сама за себе. Пропоную сюди додавати спогади.. А наштовхнув на створення цієї теми твір Василя Шляхтича "Говорили мені тато..."
Отже:
________________________
Василь Шляхтич
Говорили мені тато... 
Я ріс і з кожним роком більше і більше цікавився історією нашого народу і нашої Батьківщини – України. Вже почав читати історичні книжки. Що правда, в більшості вони були писані польською мовою і польською комуністичною думкою, все таки коли я побачив з великої букви написане слово Україна, через моє тіло починав переходити мороз. Я ставав гордим, що я українець, що я син великої держави. Я вже не чекаючи, коли мені тато схоче щось сказати, а вже сам з запитаннями підходив до них і питав. Мені тоді було десь дванадцять або тринадцять років. Одного разу я підійшов до задуманого, сидячого на кріслі тата і запитав: - Тату, скажіть мені, як то сталося, що у 1918 році Україна виборола волю, а після короткого часу втратила її? Тато задумали, покивали головою і попросили, щоб я сів біля них і почали мені оповідати. - То було так сину. Війна вже кінчалася ( Перша Світова) а я і мої ровесники ми мали тоді менш більш стільки років, що ти нині (мої тато народилися у 1904 році). Не пригадую собі від кого, але мали ми приказ збирати всяку зброю, яка залишилася по боях на наших землях і зносити її в одне визначене місце. Тато почали думати, щоб пригадати собі, хто міг бути тим, що наказав хлопцям збирати зброю, але не пригадали собі. - Говорили, що першого листопада 1918 року, коли стали з ранку почули як люди в селі говорили що сталося. На їхній, ще дитячий вік це мусіла бути велика подія. В селі всі про це говорили, що стають і бачать, а ту в важливіших місцях села і у свідомих людей того села висять синьо-жовті прапори. Тоді, коли мені про це говорили, зі сльозами згадували того 1 листопада 1918 року. Але були це сльози великої радості. Говорили, що серед улючан настала ейфорія. Всі дуже тішилися, що повстала Україна. Хоч за часів Авсро угорщини в селі всі себе називали русинами, все таки свідомість серед наших людей на Сяном вже починала дозрівати. Священики і вчителі вміли просвітити своїх людей. - На жаль, ця радість не тривала довго. Україна була, але вдержати її не було легко і не було за багато кому це робити. Радість тривала дуже коротко. Багато з тих, яки почали служити в нашій армії, це бувші жовніри, які до недавня служили в австрійській, або російській армії. Вони по кілька років служили в чужому війську і з далека від своїх рідних земель, з далека від родини. Коли воскресла Україна, вони замість хоронити і захищати її, багато з них починало тікати з армії до своїх домів, до жінок, до родини, до дітей. А крім того світлих людей в той час серед нашого населення не було багато. В минулому ворогам не залежало на тому, щоб його піддані були мудрі, щоб здобували освіту. Тому, коли воскресла Україна не було ким обставити хоч би найважливіші пости в наново воскреслій після сотень років українській державі. Було так, що начальниками в більшості ставали поляки, жиди, росіяни, а навіть німці. А крім того вже скоріш сказане, дезертирство. - Дальше розказали мені про подію, яка мала місце в Улючі, в їх і моному рідному селі, що над Сяном. - Улюч, та інші села і міста, яки після 1 листопада стали в межах Західно Української Народної Республіки на протязі короткого часу захопили поляки. Вони поставили на постах своїх людей. Поставили свою поліцію, а ця з часом почала ходити по наших селах і містах і ловити всіх тих, що служили в українській армії, або піддержували українську державу. Також тих, які в час тривання української держави займали яки - небудь пости. - І одного дня, це було десь скорою весною 1919 року, прийшли до Улюча озброєні польські поліціанти. Вони вже знали, хто з селян, що робив у ті вище згадані дні. Так зайшли вони до одної такої хати в Улючі, з якої чоловік служив в нашій армії. Тато говорили його прізвище, але я нині не пригадую його. Увійшли в хату, взяли його за руки і вивели на подвір’я , а там давай його бити чим попало і де попало. Тоді не було в хаті нікого крім нього. Йог жінка тоді була десь у сусідньому домі. Звідтам вона почула крик на її подвір’ї. Так вона скоро біжить до дому. Коли прибігла, так і побачила, що діється. Побачила наболіле і облите кровлю лице свого чоловіка. Тоді підійшла вона до тих , яки били її чоловіка і каже: - Бийте його. Добре його бийте. Він заслужив на це. Хай має за своє. Це належна заплата за його поведінку. Бо коли він мав зброю і силу, коли мав захищати свій край і свій народ від загарбників, коли мав вас бити, то він дурний залишив своє військо і втік до дому. Так нині нехай має від вас за це нагороду. Поляки подивились на жінку, подивились на її чоловіка і заніміли. Стало їм ніяк. Подивились один на одного а опісля ще раз на жінку і її чоловіка. І так залишили бувшого дезертира в спокою і пішли геть з села. Ця жінка від того часу мала велику шану серед жителів нашого села. В одних за те, що врятувала свого чоловіка від ще більшого побиття, а може й смерті або криміналу, а в інших за те, що в неї було більше мудрості і патріотизму як у її чоловіка. То такий невеликий кусочок нашої історії про яку розповіли мені тато.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 18.02.2009, 14:45 | Message # 2 |
|
| Гарна пропозиція, Наталю. 
Щось і собі треба написати....
Запрошую усіх долучатись до обговорення на написання 
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| Mira
♀
| Date: Нд, 15.03.2009, 15:22 | Message # 3 |
|
| Наш народ сильний духом, як не кажи. Ми багато раз виборювали свободу, але й знову потряпляли в полон. Те, що хтось тікає з поля битви лише длятого, щоб спасти себе - це його не виправдовує. Бо програна війна - і його війна. Україна стала залежною, і він теж.
Більше враження для чоловіка це вираз обличчя, який надягає на себе жінка, а не сукня, що натягнена на її тіло.
|
|
|
|
|
| Dashabilokon
♀
| Date: Чт, 26.05.2011, 17:54 | Message # 4 |
|
| Я живу серед людей,які постійно стверджують,що будуть жити за кордоном. Боже, що робиться!?
Я завжди говорю,що треба працювати на Батьківщині,будувати Європу тут! Але завжди є але...
|
|
|
|
|
| Asedo1949
♀
| Date: Пт, 06.01.2012, 21:17 | Message # 5 |
|
| Ці події, які я описую відбувалися в західному регіоні України, в колишній Станіславській, а теперішній Івано- Франківській області, Рогатинського району, село Бабухів.
Історія однієї Різдвяної пісні.
Хочу розказати історію однієї Різдвяної пісні. Наберіться трохи терпіння тому, що почну здалеку. Я, ще пам’ятаю ті часи, коли в кожному дворі кричали гуси, качки, а в полях вистигали, і полонили своїм п’янким запахом, коноплі. Гусей і качок скубли по два рази за літо. Пір’я гарно сушилося, і у великих мішках прив’язувалося до бантини на горищі. Коноплі, у довгі літні дні, вибирали, мочили, сушили, терли, чесали, і в’язали у ладанки, і все це чекало слушного часу. Він наступав саме в грудні, коли надвірна робота вся була зроблена, земля вкривалася снігом, а за вікнами вила хурделиця. Хоч дні робилися короткими, зате вечори ставали щораз довшими, і жіночі невтомні руки шукали собі роботу. Якраз в ці дні, і збиралися вечорниці. Хто мав багато начесаних ладанок, збирав, щоб попрясти, а хто збирав, щоб подерти пір’я. За роботою жіночки розказували різні, цікаві історії, жартували, співали, але ніколи не дозволяли собі говорити про щось не пристойне, так, що ми діти, щоб не заважати, десь у куточку, чи на печі могли бути присутні, і в наших дитячих головах крутилися свої думки. Треба сказати, що якраз на той час випадав піст, із пісень дозволялося співати тільки колядки. Так от, коли всі колядки були вже переспівані, то просили тітку Ксенію, бо тільки вона знала цю пісню, щоб заспівати. Ми, діти, з нетерпінням чекали того моменту, навіть не знаю чому? Чи нас приворожував голос цієї трохи короткозорої тітки, чи слова тієї незвичної для нас пісні, чи може мелодія, але ми, як і всі, що були присутні, думками переносилися у ті далекі часи, і ніби жили разом з піснею. Було чути, як співають свою одвічну пісню веретена, чи скрип якогось жорсткого пера, і її м’який, сердечний голос. З тих пір минуло вже пів сотні літ. Вже давно немає тієї тітки, село з нинішніми порядками зубожіло, і нема потреби збирати вечорниці, але коли підходять Різдвяні свята, в мені чомусь бринить та давня, така добра, водночас така щемна пісня. Я зібрала у своїй пам’яті все, що змогла, і хочу запропонувати її вам. Може в комусь із вас забринять спогади свого дитинства, спогади святкування Різдва Христового. ВСІМ МОЇ ВІТАННЯ!!!!!
Пречиста Діва по світі ходила,
Ісуса Христа з собою носила.
Не сама ішла в далекі дороги,
Йосип старенький збивав свої ноги.
Прийшли до села, до крайньої хати,
- Ой, ґаздо, ґаздо прийміть ночувати.
- Не прийму я вас мої паніночки,
Бо хата мала та й малі діточки.
Ідіть до шопи, там сіна стоги,
Там вам буде добре…
А, вже пів ночі, вже друга година,
Понад шопою зірка засвітила.
Посеред ночі ясно засіяла,
Пречиста Діва Сина нам являла.
Як вона свого Сина породила,
В білій пелені в ясла положила.
- Якби я був знав, що така новина,
Що в нашій шопі зродить Діва Сина.
Був би постелив дітям під порогом.
А, вам Невісто, ліжко з паном Богом.
Катерина Чумак
Attachment:
6153092.jpg
(34.6 Kb)
Господний дар- чистая душа !
|
|
|
|
|
| Asedo1949
♀
| Date: Пт, 13.01.2012, 01:15 | Message # 6 |
|
| Збираймося на Меланку.
Христос Родився!
Давайте, ще раз пройдемося стежками Української історії, яка відбувалася на Ів.-Франківщині в с. Бабухові. Розкажу я вам, як відзначали Меланки, в не такі вже й давні часи, що заворожували своєю веселістю і забавою. Так, саме забавою можна назвати ті пісні і розваги, що на підсвідомому рівні повторюються з року в рік в переддень старого Нового року. Саме так проводжали наші прадіди старий рік, і зустрічали новий з піснями, танцями, з позитивними емоціями. Тринадцяте січня є звичайним буднім днем, що нічим не відрізняється від інших, але завжди було щось в ньому таємничо – загадковим, особливо тоді, як на вулиці з’являлися чудернацькі люди, а округу розривав спів, сміх, і взагалі гармидер, всі знали, що на гуляння вийшли Василь з Меланкою. Справедливості раді треба сказати, що, якщо колядувати ходили всі від мала до велика, то Меланки у селі збиралося три – чотири. Співати пісні вміли всі, але бути смішним, щоб веселити всю компанію, удавалося не кожному. То ж збиралися веселі люди, які мали хист і охоту. Меланкою мав бути обов’язково чоловік високого росту, а Василем - жінка низька і товстенька. Їх, як годиться наряджали, як жінку і чоловіка. В їхню свиту входили: жид, коза і циганка. Вдівалася вся ця свита не в святкові одежі, а в щось підручне прикрашене хустками, ремінцями, перевеслами, брилями. Жид мав спеціальну маску з лляним волосом, коза мала роги і дзвіночок, ну, а циганка по образу, п’ять – шість спідниць. Всі персонажі були вщент розмальовані червоною і чорною фарбами так, що не могли залишитися не заміченими. Через хвилину – другу, як виходила ця зграя в двір її обступали бажаючі приймати участь, і вулицею вже котилася ціла ватага. Всі, хто чекав Меланку, були до цього готові. Збирали половики, ховали білі вишиті подушки, ліжка застеляли старими ряднами, виносили з хати дрібні речі, без яких в цей вечір можна було обійтися, варили вареники для частування. Меланка йшла від хати до хати не минаючи нікого, а ось приймати Меланку, то була справа кожного. Якщо господар хоче, щоб Меланка заходила, то в кінці співу він запрошує всіх до хати, якщо ж ні, то маланкуючі тільки починають під вікном співати, як їм із хати відстукують, мол не приймаємо. Без всяких образ всі поверталися із сміхом, і галасом йшли під наступне вікно. А ось і самі пісні:
Наша Меланя ясна – красна,
Зварила пироги з сира й масла.
Поставила під лавою,
Заросли вони муравою.
Наша Меланя господиня,
Порили її пічку свині.
Ой, ходить Василь по крутій горі,
Та все з Меланив на перекори.
Василь каже жито жати,
Меланя каже викошати.
Василь каже дрібні снопи,
Меланя каже густі копи.
Наша Меланя в Дністрі була
Дністрову, Дністрову воду пила.
Дністровую воду пила,
Тоненький фартушок замочила.
Повій вітре я з болота,
Висуши фартушок, як золото.
Ой, Василю, Васильчику
Посаджу я тя в городчику.
Буду я тя доглядати
Сім раз на день поливати.
Буду з тебе вершки щипати,
Свою Меланю затикувати.
Ще довго співали, хтось нагадає слово, і всі підхоплюють, але закінчували завжди одною піснею.
Пустіть ви нас та й до хати
З Василем, з Меланев погуляти.
Пустіть ви нас за стіл сісти
З Василем, з Меланев пирогів з’їсти,
Бо ми люди із дороги
Відморозили руки й ноги.
В шістдесятих роках стояли сніжні зими, а тут ще й хрещенські морози підходили, то ж маланкуючі просто купалися в снігу під веселий сміх. І ось ця засніжена ватага зі сміхом, шумом і морозом увалювалася в хату. Василь з Меланею, як найшвидше шукали ліжко, щоб поніжитися на подушках, і як ви розумієте своїми фарбами наслідити на всьому. Коза стрибала, співала, буцала всіх і дзвонила в дзвіночок. Жид повинен був відволікати господарів в той час, як циганка зносила до дверей всякі речі, що попадалися під руку. Меланка не довго задержувалася у домі хвилин 10-15, але крику, шуму і гармидеру вистачало всім. Потім, забравши гостинці, весь цей шарварок вивалювався із хати, прихопивши з собою все, що збирала циганка. Ні, вони не забирали, вони просто виносили на двір все, що підхопили. Декому залишать все на порозі, а декому рознесуть від порога, аж до воріт. Приходилось господарю все своє добро шукати. Були випадки, що сковороду знаходили тільки на весні, як зійшов сніг.
Ви чуєте, як я говорю все Меланка, Меланка, та тому, що Меланка мала право ходити тільки до дванадцятої години, а далі зась. Дальше починався Новий рік і Василь ставав головним, бо це був день його Ангела охоронця. Завжди знаходився Василь до якого всі старші йшли святкувати, а молоді парубки перевдівалися у святкове вбрання набирали повні кишені всякого зерна в перемішку з цукерками, і починали засівати з Новим роком поздоровляти.
А вже нині Новий рік,
Не був у вас, як торік,
А хоч був то забув.
Христу, Христу, Марія
На престолі стояла,
Два хрестики тримала,
А третєє кадило,
По всіх кутах ходило,
Тільки в однім не було,
А ви люди знайте
Нам колача дайте.
Ви нам дасте колача,
Ми вам дамо рогача.
Сійся, родися!
Жито й пшениця!
Всяка пашниця,
Й овес по коліна,
Щоб вас, християни,
Голова не боліла!
І летіли ті зерна в усі кутки і закутки, щоб на ранок дівчата мали роботу, не дивлячись на те, що святковий день, але, як любили говорити діди, за роботу Бог, не наказує.
Attachment:
2874201.jpg
(43.9 Kb)
Господний дар- чистая душа !
|
|
|
|
|
| olga14ua
♀
| Date: Пт, 13.01.2012, 13:11 | Message # 7 |
|
| Гарний форум))
Я - просто синь з волошкового цвіту,
Що вранці піднімається в росі.
Пишу планеті. Всьому цьому світу.
Присвячую усе моїй землі.
|
|
|
|
|
| oles
♂
| Date: Нд, 26.10.2014, 23:55 | Message # 8 |
|
| З прихованих сторінок історії.
Історичні сторінки вкриває
Не лишень порохня від віків,
Але інколи пам'ять втрачають,-
Криють брехнею,в угоду вождів
. Стоїть,мов злодій, над Дніпром,
Варяг з украденим хрестом.
Володимир.
( Великий в чому?)
Це той розбещений байстрюк,
Нащадок вбивць Аскольда й Діра,
Син князя й ключниці, онук
Варяга, вихідця з поморів,
Котрий від дядькових потуг
Став пресвятителем у вірі.
У ті часи, тут княжив Ігор,
Нащадок Рюрика-пірата
Та, був розідраний і згинув,
Бо дань подвійну став збирати.
Княгиня Ольга-Хельга хитра,
Чи може й справді вже страждала,
В печалі вся за мужем вбитим,
Древлян на поминки позвала
Споїла їх вином підлитим,
А потім сонних порубали,
Щоб не могли їй в цьому світі
Свавільно правити в державі.
Від розпачу за вбитим мужем,
(з древлян він драв аж по три шкури),
Княгиня озвіріла дуже,
Пішла війною,наче буря.
Древляни забажали миру
З варягами дійти угоди,
Сватів до Ольги відрядили
Від свого князя верховоди.
Сватів від Мала всіх прийняла
,З дороги в баню запросила
Гарненько їх почастувала,
А потім баню й запалила.
Свати згоріли наче дрова
А з ними і на мир надія,
Серця від страху захололи
Дізнавшись про таку подію.
Княгині мало того горя,
Вона ще інше помишляє:
Спалити ввесь древлянський город,
Нагнати страху всьому краю.
Зібрала Ольга, всім у дивину,
Від двору, з кожної оселі,-
Горобців і голубів, як данину
Державі й князю на потреби.
До ніжки кожної пташини,
За волею княгині Ольги,
прив'язали по жариніі
відпустили всіх на волю.
Птахи всі ринулись додому,
До жител людських і своїх гнізд .
Хати ж, покриті під солому,
До тла згоріли, за княжий гнів.
Дітей спалили і дорослих,
Старих і немічних древлян,
Столицю їхню Іскоростень,
Ущент зруйновано було.
А як самій вже припекло,
В народі зрів дух непокори,
Лишила князеве житло
І дременула через море.
У православній Візантії
Собі шукала порятунок,
Якусь оказію – затію,
А може хоч якийсь притулок.
І об'явилось свято-диво,-
Вона в тім граді охрестилась
Отцем, Багряним Костянтином.
Святому старцю захотілось
З княгинею там обвінчатись,-
Заволодіти її тілом
Та,ще і діточок зачати.
Але старий спіймав облизня,-
Сказала Ольга, що не можна,
Святе письмо про це так пише,
Дочку-хрещеницю у ложе.
Узявши віру вдопомогу,
ВірнІй, церковне духовенство,
Княгиня вирішила знову
Цей охрестити люд поганський.
Вона плекала ще надію,
Що під розіпненим Христом,
Таким охрещенням одмиє
Від княжих рук багряну кров
Убитих, спалених живцем
В своїх хатах, серед дібров,
Древлянських душ, а їй за це
У лик святої вознесуть
Хрещеним батечком-отцем.
Не все так сталось, як гадалось.
Древляни вже раніш хрестились,
І набувались православ'я
Ще за царів Аскольда й Діра.
Язичницькі ж князі-варяги:
Свенельд Інгер та воєвода Хельг,
(Олег із Ігорем у парі),
Те православ'я витоптали геть
.В древлян була й поганська віра,
В Дажбога, Велеса і Перуна,
Хреститись вдруге не хотіли,
І не бажали іншого перста.
Та й Святослав, прийомний син,
До християнства не пристав,
Був полководцем видатним
У війнах славу здобував.
Він в завойовницьких походах
Кріпив міць Руської держави
І підкорив усі народи ,
Котрі із з нею межували.
У столиці править не бажав,
Побудував собі цар-город
Переяславець, в нім князював,
Тримав весь край там у покорі.
Святослав по крові, мов варяг,
Та по духу був поганським
,Разом з дружиною в боях
Тримався звичаїв древлянських.
Як Ольга вже скінчила шлях,
Регентша київського князя
Пішла спочити в небесах,
То Святослав впровадив задум,
І поступив як справжній князь:
Він розділив в державі владу
Між синами , без образ.
Ярополку видав Київ
,Олегу ввесь древлянський край,
В Новгороді Володимир
Отримав свій удільний трон.
Святослав залишив Київ
І пішов вже знову за Дунай
Підкоряти Візантію,
Від болгар та греків брати дань.
Похід закінчився невдало,
Візантія змусила до миру,-
Її русини не здолали;
І болгар та греківне скорили…
У тім поході Святослав
Зазнав утрат , отримав рани
І повертався вженазад
З напівпорожніми возами.
За Дніпровими порогами
Оточило Святослава
Дике військо Курі кагана,
Печенігинського князя.
У тому нерівному бою,
Із ордою печенігів диких.
Святослав склав голову свою
І дружину, геть усю розбиту.
Після смерті Святослава,
Між братами стався розбрат,-
Затріщала в швах держава,
Прокотилися роздори.
Володимир син Маланки,
Ключниці княгині Ольги
,Й Святослава , позашлюбний,
В Новгороді на престолі
Заздрість мав на стольний Київ.
Не хотілось байстрюкові
Залишатися удільним
Князем, бути напівкровним.
Він рішив братів прибрати
Й посісти батьківський престол
В світлих київських палатах,
Де по закону правив Ярополк.
Покоївки рідний дядько
Хитрий, з прізвиськом Добриня,
напоумивте байстрятко
захопити стольний Київ.
Він умовив Ярополка
Йти війною на Олега,
Підкорити собі Овруч
Для військової потреби.
Олег у міжусобиці отій
Отримав дві смертельні рани,
Упав під містом у глибокий рів
І був задавлений тілами.
Ярополк , про це дізнавшись,
Був увесь розбитий горем,-
Смертібрату не бажав він,
А лиш хотів його підкори .
В Ярополка вкрався сумнів,
У Володимирову щирість,
Посилає він дружину
Привести його брата в Київ.
Злякався полукровок той,
Що Ярополк про задум знає,
забрати Київський престол
,І переляканий до Швеції втікає.
Як князь Великої Русі
Ярополк у Новгород послав
Свого намісника і всі
повноваження від князя дав.
Володимир,Сонце Красне,
Штовхнув братів до братовбивства,
Бо обдумав він завчасно,
Похід на Київське князівство.
Не маючи достатньо війська,
щоб подолати Ярополка,
Вдається виродок на хитрість,
Прикинувшись плачем жалобним
За Олегом, вбитим братом,
в бересті він повідомляє,
що військо йде із каганату
на Русь орда, мов, наступає;
Що йде прямісінько на Київ,
Достатньо сил, мовляв, немає
Щоб військо кагана розбити.
Потрібно їм обом єднатись
І того ворога спинити.
Ярополк, вже по смерті Олега
Не бажав втрачати ще брата,
Він повірив у щирість,відвертість,
Бо не знав ще плану захвату.
Володимира,брата послухав,
Почав військо своє він збирати,
У похід, печенігів орду щоб,
По дорозі на Київ здолати.
Володимир приславши гінця знов.
Повідомив , що він не встигає
свого війська зібрати достатньо,
печеніги ж, уже підступають.
Вінпораду дає Ярополку,
Щобдружину свою врятувати,
І собі не загинуть без толку,
Той повинен залишить палати
Відступити із Києва швидко
І в древлянських лісах заховатись,
Пильнувати за ворогом звідти.
У листі Володимир повідав,
Як підійде до Києва з військом,
Об'єднають вони свої сили
Й розіб'ють ворогів печенігів.
Володимир підступно зайняв
Ярополком залишений Київ,
об'явився як київський князь
,милосердним прикинувся, каїн
.Він запроданця Блуда послав
Ярополка до Києва звати,
Розділити щоб владу, мовляв,
Не тримає він злоби на брата.
Ярополк того Блуда прийняв,
Байстрюкові повірив на слові,
І відправився того ще дня
Щоб зустрітися з братом в любові
Замість братніх обіймів з плеча
Ярополка уже за порогом
Підняли на варяжих мечах.
Полукровок ,байстрюк, хитрий Каїн,
Братовбивця розпусник і злодій
Захопив так престол у державі,
Самовільно вознісся на троні.
Мало стало йому братовбивства
І загарбаних княжих земель,
Ще й вагітну жону Ярополка
Зґвалтував принародно, удень.
Для забави тримав він гареми,
Щоб втішати бажання утробні,
Розтлівати інстинкти тілесні,
В них тримав вісімсот жриць любовних.
Укріпившись в державній посаді,
Володимир затіяв реформи,
У покорі народ щоб тримати
Й розширяти державні кордони.
У релігії бачитьпідтримку
,Починає разом із волхвами
Воздвигати скрізь капища стрімко
На підмурках зруйнованих храмів.
Щоб добавити крові блакиті,
Повнокровним царем величатись,
Забажав Володимир віднині
З візантійським двором родичатись.
Він надав Василю допомогу
У війні проти зрадника Фоки,
Вимагав же за те нагороду,-
У дружину собі Анну потім.
Юна внучка царя Костянтина
Не бажала собі мати мужем
Іновірця, язичника сина,
З ним ділити супружеське ложе.
Після місяця роздумів довгих
Володимир рішає христитись.
І царівну собі царгородську
За дружину у Київ явити.
Після хрещення став Володимир
Упровадити скрізь православ'
На угоду собі й Візантії
Релігійну реформу провадив.
Ним же зведені, капища знищив,
В образах Перуна і Дажбога.
Християнські церкви і каплиці
Будував по містах і дорогах.
Після себе натомість залишив
Більше дюжини княжих нащадків.
Ярослав, серед них найспритніший,
Захопив всю у Києві владу,
Завдяки все ж тому братовбивству
Православних Святополка й Мстислава,
Малолітніх ще Гліба й Бориса.
А в наступних уже поколіннях
У тих війнах братів – спадкоємців
Розвалилась імперія сильна,
Залишивши сліди потааємі. 26.10.2014.
Post edited by oles - Пн, 27.10.2014, 00:30 |
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 04.11.2016, 20:19 | Message # 9 |
|
| ЕРА ПУСТОСЛІВЯ .
Навіщо в світі Правда ?! Питання риторичне і хоча кожен знає , але некожен її хоче розуміти . Навіщо правда – якщо вона не діє ! Може для того щоб
ера пустослів’я все більше подовжувалася , і навколишня правда довела людства
до нового Потопу (дивіться як розперезалася природа своїми затопленнями !) , а
може буде новий Содом і Гоморра … А може нам приготовано роль вимирання як
динозаврів ! Чи це можливо ?!
В кожній Церкві весь час повторюють – «Молитва без діл мертва!» . Але некажуть як робити справи . Рідкісні священнослужителі ( які є у всіх релігіях і
у всіх Церквах світу , я маю на увазі і Кірхи , і Мечеті … тобто всі Церкви (
це просто загальна назва) , є справжніми пастирями Слова Божого , тобто в яких
Слово є Ділом , а Діло є справжнім Плодом , який не є пустослівним , тобто який
не нагодує , як брехня , нікого , а є Словом –Плодом-Хлібом насущним !
Але тоді навіщо такі слова говорити . Послухайте телебачення , включітьІнтернет , і там почуєте скільки правди , але хто ж її виконувати буде ?!
Навіщо мені слухати новини , передачі , шоу , які кажуть правду , критикують
владу , коли ці слова – це пустослівний дзвін , який до нічого нікого не
примушує , бо і самі ці люди що кажуть правду з екранів , з газет і інших
джерел інформації , цю правду в повсякденному житті – НЕ ВИКОНУЮТЬ . Тоді скажіть мені – НАВІЩО МЕНІ ТАКА ПРАВДА ,і чи це є та Істина , що мені потрібна для повсякденного життя !
Правда – це Слово до дії , а не Слово до того щоб просто щось казати .Правда яка не діє і не дає справжні плоди , це та сама брехня , і навіть гірше
, бо брехня не дає надії людям , а правда дає надії , обіцяє краще життя , а
насправді без плодів які годують і дають життя , ця правда лише туман , обман ,
крутійство гірше за брехню .
Я , і багато інших , хочуть працювати Правдою в світі , бути Правдою ,бути і давати справжні плоди , не бути брехливою істиною яка дає людям надії .
Бог – не дає надії , Він втілює надії в життя , дає людям Хліб Істини . І тому
Бог –каже – будьте такі як я , БУДЬТЕ ЛЮДИ ДОСКОЛАЛІ ЯК Я , бо я ПРАВДА ,
ДОРОГА І ЖИТТЯ !
А хіба ще можна щось додати …
10.07.2015 11:08:22
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| Axmed633
♂
| Date: Чт, 17.08.2023, 21:50 | Message # 10 |
|
| - Говорили, що першого листопада 1918 року, коли стали з ранку почули як люди в селі говорили що сталося. На їхній, ще дитячий вік це мусіла бути велика подія. В селі всі про це говорили, що стають і бачать, а ту в важливіших місцях села і у свідомих людей того села висять синьо-жовті прапори. Тоді, коли мені про це говорили, зі сльозами згадували того 1 листопада 1918 року. Але були це сльози великої радості. Говорили, що серед улючан настала ейфорія. Всі дуже тішилися, що повстала Україна. Хоч за часів Авсро угорщини в селі всі себе називали русинами, все таки свідомість серед наших людей на Сяном вже починала дозрівати. Священики і вчителі вміли просвітити своїх людей.
|
|
|
|
|
| Allexa
♀
| Date: Пт, 08.03.2024, 09:06 | Message # 11 |
|
| Зараз для багатьох ці питання стали актуальними
|
|
|
|
|
|
|
|
