|
Вірші про ветеранів
| |
virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:35 | Message # 46 |
| Олександр Твардовський
Я ПОЛІГ БІЛЯ РЖЕВА Я поліг біля Ржева В безіменнім болоті, В п'ятій роті Сталева Вбила бомба в польоті.
Били блиски сліпучі По передньому краю, Як в безодню із кручі Впав — і згадки немає.
І на білому світі Наступила пітьма, Ні петлички-налички З гімнастьорки нема.
Я — де корені силу Смокчуть в чорних гіллях, Я — де з хмаркою пилу Спіє жито в полях.
Я — де щебет пташиний В вечори золоті, Я — де ваші машини Рвуть повітря в путі;
Де травинку в травинку Річка трави пряде, Там, куди на поминки Навіть мати не йде.
Полічіте, солдати, Скільки ночей назад Раптом вийшов на дати У бою Сталінград.
Фронт горів з виднокраю, Мов на тілі рубці, Я поліг і не знаю: Чи у Ржеві бійці?
А чи маєм удачі На середнім Дону? Дні останні гарячі, — Все було на кону.
І невже то із танками Ворог вийшов за Дін, І хоча б то останками Аж до Волги йде він?
Ні, неправда. До краю Він знеміг від атак. А інакше — не знаю, Навіть мертвому — як?
І у мертвих, щоб знали, Є відрада одна: За Вітчизну ми впали, Та не впала вона.
В нас потьмарились очі, Пломінь серця погас, На повірці щоночі Викликають не нас.
Орденів не чіпляти, Що дала нам війна, Вам — життя все багате, Нам — відрада одна:
Що пройшли псі маршрути За Вітчизну свою, Хай наш голос не чути, — Він із вами в бою.
Ви повинні там, браття, Всі стоять, як стіна, Бо вже мертвих прокляття - То покара страшна. Це нескорене слово Нам навіки дано, І за нами воно Ходить вічно, грозово. В мене мертве чоло
Не прикрила могила, Всім, що потім було, Смерть мене обділила. Всім, що, може, давно
Вам у звичці ясніє, Хай же буде воно Жити в нашій надії. Браття, може, там ви І не Дон загубили
І в тилу у Москви Віддали свої сили. Там, де волзькі вали, Ви копали окопи
І з боями дійшли До кордону Європи. Нам лиш знати б, узнать, Що була у тривозі
Та останняя п'ядь На воєнній дорозі. П'ядь, що кожен їй рад, І якщо її збавить,
То, ступивши назад, Ногу нікуди ставить. П'ядь у грозяний час, За якою вставала
За плечима у нас Вічна кузня Урала.
Може, селами тими Відступа людожер. Може, ви, побратими, Вже в Смоленську тепер?
Може, в дні сніговиці Гинуть німці-вовки, Може, вже до границі Наші вийшли полки?
Може... Тільки ж ви знаєте Заповіт наших прав! Хоч Берлін, — пам'ятаєте, — До Москви підступав.
Браття, вами поборені Ті ворожі вали, Якби мертві, нескорені, Хоч би плакать могли!
Щоб з гармат із «катюшиних» Залпи в грізну блакить Нас, німих і заглушених, Воскрешали на мить.
О брати наші звірені, Лиш тоді б на війні Ваше щастя незміряне Ви пізнали б вповні.
В тому щасті незмінена Й наша часточка є, В ньому, смертю зупинена, Віра й зненависть б'є.
Наше все! Не лукавими Ми пройшли в боротьбі, Все дали й не сховали ми Анічого собі.
Все на вас перечислено На віки, не на час, І не в докір для вас, Що в цім слові замислено.
Браття, в лютій війні Ми різниці не знали: І живі, і що впали, — Всі були нарівні.
І ніхто перед нами Із живих не в боргу, Хто наш стяг між рядами Підхопив на снігу.
Щоб за владу щасливу, За Радвладу свою, Кроком далі, можливо, Впасти в лютім бою.
Я поліг біля Ржева, Кат грозить ще Москві. Де ви, воїни, де ви, Побратими живі?
У містах вогнезорих, У сім'ї, у селі? В гарнізонах суворих Не на нашій землі?
Земле, рідна без краю, Жив би — знав і чужу... Я вам жити бажаю, — Що я більше скажу?
Завіщаю вам нині Всім у щасті прожить І своїй Батьківщині З честю вірно служить.
Горювати — гордливо, Не хилить голови, Святкувать — не чванливо, Як повернетесь ви.
Берегти її свято, Перемогу свою, В пам'ять воїна-брата, Що поліг у бою.
Переклад Андрія Малишка
Я УБИТ ПОДО РЖЕВОМ (Уривок) Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налёте.
Я — где корни слепые Ищут корма во тьме; Я — где с облачком пыли Ходит рожь на холме; Я не слышал разрыва, Я не видел той вспышки, Точно в пропасть с обрыва — И ни дна ни покрышки.
И во всём этом мире. До конца его дней, Ни петлички, ни лычки С гимнастёрки моей.
Я — где крик петушиный На заре по росе; Я — где ваши машины Воздух рвут на шоссе;
Где травинку к травинке Речка травы прядёт, - Там, куда на поминки Даже мать не придёт. Подсчитайте, живые, Сколько сроку назад Был на фронте впервые Назван вдруг Сталинград.
Фронт горел, не стихая, Как на теле рубец. Я убит и не знаю, Наш ли Ржев наконец?
Удержались ли наши Там, на Среднем Дону?.. Этот месяц был страшен, Было всё на кону.
Неужели до осени Был за ним уже Дон И хотя бы колёсами К Волге вырвался он?
Нет, неправда. Задачи Той не выиграл враг! Нет же, нет! А иначе Даже мёртвому — как?
И у мёртвых, безгласных, Есть отрада одна: Мы за родину пали, Но она — спасена.
Attachment:
5343912.jpg
(8.3 Kb)
·
4494211.jpg
(5.3 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
|
|
|
|
virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:47 | Message # 47 |
| Петр Давыдов
ВЫПЬЕМ, ПАПА, ЗА ТВОЮ ПОБЕДУ!
Отгремят салюты и парады. Тем, кто жив, достанутся награды. Скажут речи громко, с чувством долга, А потом забудут всех надолго. Сколько их осталось ветеранов? Сколько их не стало слишком рано? И сейчас никто не скажет точно Сколько судеб разорвало в клочья! В памяти еще грохочут войны. Временами это очень больно…
В мае шумно праздник отмечали, А теперь душа моя в печали...
Я к тебе на кладбище приеду, Выпить, папа, За твою Победу.
май 2005
Attachment:
0048427.jpg
(12.4 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
|
|
|
|
virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:52 | Message # 48 |
| Петр Давыдов
ПИСЬМО С ВОЙНЫ. Я ТОЧНО ВЕРНУСЬ!
Мы толком не спим, не едим, не живем… Я спутал недавно закат и рассвет. И столько усталости в сердце моем! Здесь только война – ничего больше нет.
Боишься не раны, боишься упасть, И не добежать до своих, до своих… Нам надо вернуться с задания в часть, И чтобы противник надолго затих!
Не слушайте, что в телевизоре врут. Здесь все по-другому, все хуже в сто раз! И как хорошо, что вы где-то не тут. Мы знаем – вы ждете и верите в нас!
Такая нечистая штука – война. Мы шутим, хотя не до шуток, поверь. Мы знаем, что страшной бывает цена, Но должен замолкнуть израненный зверь!
И я обещаю, что точно вернусь. Рассеется боль и закончится бой… Забудешь про страхи, забудешь про грусть И снова мы будем, как раньше с тобой
А то, что мы долго не спим, не живем, То кто-то ведь должен идти на войну, Чтоб людям не быть под ракетным дождем. Мы здесь защищаем родную страну.
Attachment:
6830697.jpg
(6.3 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
|
|
|
|
virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:53 | Message # 49 |
| Петр Давыдов
ЕЩЕ БОЛИТ НА СЕРДЦЕ РАНА
И все же необычно мне, Что я гуляю по Берлину. Казалось - он сгорел в огне, Был весь в окопах и руинах.
Все это было так давно, Что перепутались все даты. Есть черно-белое кино, Для хроник снятое когда-то.
Летят снаряды - "На Берлин!" Летят снаряды - ""За Победу!" Мы нашу память берегли - Кто знал, что я сюда приеду?
И пусть никто на виноват, Что обстоятельства сложились. Нет миллионов тех солдат, Которые отдали жизни.
Зачем проклятая война Мешает жить легко, свободно. И в чем тут есть моя вина, Что я попал в Берлин сегодня?
Как быстро пронеслись года - Неактуален знак вопроса. Ты, папа, -не дошел сюда. Я - долетел,довольно просто.
В ночи величествен Рейхстаг, Колышет ветер флаг огромный, И, эхом яростных атак, Звучат вдали раскаты грома.
... Еше болит во мне война... Я просыпаюсь слишком рано... И, как Берлинская стена, Проходит через сердце рана.
2012, Берлин
Attachment:
5381628.jpg
(10.0 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
|
|
|
|
virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 12:03 | Message # 50 |
| С. Погореловский
Имя
К разбитому доту Приходят ребята, Приносят цветы На могилу солдата. Он выполнил долг Перед нашим народом. Но как его имя? Откуда он родом? В атаке убит он? Погиб в обороне? Могила ни слова О том не проронит. Ведь надписи нет. Безответна могила. Знать, в грозный тот час Не до надписей было.
К окрестным старушкам Заходят ребята – Узнать, расспросить их, Что было когда-то. - Что было?! Ой, милые!.. Грохот, сраженье! Солдатик остался Один в окруженье. Один – А не сдался Фашистскому войску. Геройски сражался И умер геройски. Один – А сдержал, Поди, целую роту!.. Был молод, черняв, Невысокого росту. Попить перед боем В село забегал он, Так сказывал, вроде, Что родом с Урала. Мы сами сердечного Тут схоронили – У старой сосны, В безымянной могиле.
На сельскую почту Приходят ребята. Письмо заказное Найдёт адресата. В столицу доставят Его почтальоны. Письмо прочитает Министр обороны. Вновь списки просмотрят, За записью запись… И вот они – Имя, фамилия, адрес! И станет в колонну Героев несметных, Ещё один станет – Посмертно, Бессмертно.
Старушку с Урала Обнимут ребята. Сведут её к сыну, К могиле солдата, Чьё светлое имя Цветами увито… Никто не забыт, И ничто не забыто!
... Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
|
|
|
|
iv-ann
♂
| Date: Нд, 29.03.2015, 19:27 | Message # 51 |
| Не на крові нам будувати світ , про це тирани памятайте , людина завжди прагне у політ , тюрма не налякає волю ,
ПАМЯТАЙТЕ !
ГРИГОРІЙ КОВАЛЬ
КЛАДОВИЩЕ ФАШИСТСЬКОЇ ЗБРОЇ НА ЕЛЬБІ
Ось і вся філософія воєн …
Звершилось !
З кірхи дзвін сколихнувся над тишею хат .
Я стояв і дививсь , як черемха росилась
Над німим кладовищем ворожих гармат .
Як зухвало на Волзі й Дніпрі
Їм стрілялось …
А тепер ось на березі Ельби злягли .
Із прокляттям і кровю людською змішались ,
На параді безславя схрестивши стволи .
Ось вони !.. Не вдалося
Втекли від розплати .
Над мертвотним громаддям видзвонює ліс ,
А уламки лафетів , і «тигрів» картатих ,
І оскал амбразур їхніх зіллям поріс .
Що їм снилось в цю ніч ?
Ну а де ж каноніри ?
Плине Ельба , і небу – немає кінця …
Ще з металу цього людству викує віру ,
Закривавлену пам'ять сховавши в серця .
Час усьома суддя !..
І радів я в мовчанні ,
Що , донісши до Ельби залізні громи , -
Був я , мабуть , останнім , хто бачив востаннє
Кладовище кривавих потвор і війни .
Жах металу в мій спогад
Вїдвався , мов криця .
Дзвін лунав !.. І радів я в черемховій млі ,
Що у жерлах гарматних гніздилися птиці ,
Щоб утвердити радість і мир на землі .
1945.
Хто світ створив , той памятає завжди , серед руїн спокою ворог – НЕ ЗНАЙДЕ ! АВТОР Є ВЕТЕРАНОМ ВІЙНИ
Любов – життя предтеча І смерті – спадок Творінь – зачаток Душі – свічадо ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|