|
|
Вірші про ветеранів
| |
| virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:35 | Message # 46 |
|
| Олександр Твардовський
Я ПОЛІГ БІЛЯ РЖЕВА
Я поліг біля Ржева
В безіменнім болоті,
В п'ятій роті Сталева
Вбила бомба в польоті.
Били блиски сліпучі
По передньому краю,
Як в безодню із кручі
Впав — і згадки немає.
І на білому світі
Наступила пітьма,
Ні петлички-налички
З гімнастьорки нема.
Я — де корені силу
Смокчуть в чорних гіллях,
Я — де з хмаркою пилу
Спіє жито в полях.
Я — де щебет пташиний
В вечори золоті,
Я — де ваші машини
Рвуть повітря в путі;
Де травинку в травинку
Річка трави пряде,
Там, куди на поминки
Навіть мати не йде.
Полічіте, солдати,
Скільки ночей назад
Раптом вийшов на дати
У бою Сталінград.
Фронт горів з виднокраю,
Мов на тілі рубці,
Я поліг і не знаю:
Чи у Ржеві бійці?
А чи маєм удачі
На середнім Дону?
Дні останні гарячі, —
Все було на кону.
І невже то із танками
Ворог вийшов за Дін,
І хоча б то останками
Аж до Волги йде він?
Ні, неправда. До краю
Він знеміг від атак.
А інакше — не знаю,
Навіть мертвому — як?
І у мертвих, щоб знали,
Є відрада одна:
За Вітчизну ми впали,
Та не впала вона.
В нас потьмарились очі,
Пломінь серця погас,
На повірці щоночі
Викликають не нас.
Орденів не чіпляти,
Що дала нам війна,
Вам — життя все багате,
Нам — відрада одна:
Що пройшли псі маршрути
За Вітчизну свою,
Хай наш голос не чути, —
Він із вами в бою.
Ви повинні там, браття,
Всі стоять, як стіна,
Бо вже мертвих прокляття -
То покара страшна.
Це нескорене слово
Нам навіки дано,
І за нами воно
Ходить вічно, грозово.
В мене мертве чоло
Не прикрила могила,
Всім, що потім було,
Смерть мене обділила.
Всім, що, може, давно
Вам у звичці ясніє,
Хай же буде воно
Жити в нашій надії.
Браття, може, там ви
І не Дон загубили
І в тилу у Москви
Віддали свої сили.
Там, де волзькі вали,
Ви копали окопи
І з боями дійшли
До кордону Європи.
Нам лиш знати б, узнать,
Що була у тривозі
Та останняя п'ядь
На воєнній дорозі.
П'ядь, що кожен їй рад,
І якщо її збавить,
То, ступивши назад,
Ногу нікуди ставить.
П'ядь у грозяний час,
За якою вставала
За плечима у нас
Вічна кузня Урала.
Може, селами тими
Відступа людожер.
Може, ви, побратими,
Вже в Смоленську тепер?
Може, в дні сніговиці
Гинуть німці-вовки,
Може, вже до границі
Наші вийшли полки?
Може... Тільки ж ви знаєте
Заповіт наших прав!
Хоч Берлін, — пам'ятаєте, —
До Москви підступав.
Браття, вами поборені
Ті ворожі вали,
Якби мертві, нескорені,
Хоч би плакать могли!
Щоб з гармат із «катюшиних»
Залпи в грізну блакить
Нас, німих і заглушених,
Воскрешали на мить.
О брати наші звірені,
Лиш тоді б на війні
Ваше щастя незміряне
Ви пізнали б вповні.
В тому щасті незмінена
Й наша часточка є,
В ньому, смертю зупинена,
Віра й зненависть б'є.
Наше все! Не лукавими
Ми пройшли в боротьбі,
Все дали й не сховали ми
Анічого собі.
Все на вас перечислено
На віки, не на час,
І не в докір для вас,
Що в цім слові замислено.
Браття, в лютій війні
Ми різниці не знали:
І живі, і що впали, —
Всі були нарівні.
І ніхто перед нами
Із живих не в боргу,
Хто наш стяг між рядами
Підхопив на снігу.
Щоб за владу щасливу,
За Радвладу свою,
Кроком далі, можливо,
Впасти в лютім бою.
Я поліг біля Ржева,
Кат грозить ще Москві.
Де ви, воїни, де ви,
Побратими живі?
У містах вогнезорих,
У сім'ї, у селі?
В гарнізонах суворих
Не на нашій землі?
Земле, рідна без краю,
Жив би — знав і чужу...
Я вам жити бажаю, —
Що я більше скажу?
Завіщаю вам нині
Всім у щасті прожить
І своїй Батьківщині
З честю вірно служить.
Горювати — гордливо,
Не хилить голови,
Святкувать — не чванливо,
Як повернетесь ви.
Берегти її свято,
Перемогу свою,
В пам'ять воїна-брата,
Що поліг у бою.
Переклад Андрія Малишка
Я УБИТ ПОДО РЖЕВОМ
(Уривок)
Я убит подо Ржевом,
В безымянном болоте,
В пятой роте, на левом,
При жестоком налёте.
Я — где корни слепые
Ищут корма во тьме;
Я — где с облачком пыли
Ходит рожь на холме;
Я не слышал разрыва,
Я не видел той вспышки,
Точно в пропасть с обрыва —
И ни дна ни покрышки.
И во всём этом мире.
До конца его дней,
Ни петлички, ни лычки
С гимнастёрки моей.
Я — где крик петушиный
На заре по росе;
Я — где ваши машины
Воздух рвут на шоссе;
Где травинку к травинке
Речка травы прядёт, -
Там, куда на поминки
Даже мать не придёт.
Подсчитайте, живые,
Сколько сроку назад
Был на фронте впервые
Назван вдруг Сталинград.
Фронт горел, не стихая,
Как на теле рубец.
Я убит и не знаю,
Наш ли Ржев наконец?
Удержались ли наши
Там, на Среднем Дону?..
Этот месяц был страшен,
Было всё на кону.
Неужели до осени
Был за ним уже Дон
И хотя бы колёсами
К Волге вырвался он?
Нет, неправда. Задачи
Той не выиграл враг!
Нет же, нет! А иначе
Даже мёртвому — как?
И у мёртвых, безгласных,
Есть отрада одна:
Мы за родину пали,
Но она — спасена.
 Attachment:
5343912.jpg
(8.3 Kb)
·
4494211.jpg
(5.3 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:47 | Message # 47 |
|
| Петр Давыдов
ВЫПЬЕМ, ПАПА, ЗА ТВОЮ ПОБЕДУ!
Отгремят салюты и парады.
Тем, кто жив, достанутся награды.
Скажут речи громко, с чувством долга,
А потом забудут всех надолго.
Сколько их осталось ветеранов?
Сколько их не стало слишком рано?
И сейчас никто не скажет точно
Сколько судеб разорвало в клочья!
В памяти еще грохочут войны.
Временами это очень больно…
В мае шумно праздник отмечали,
А теперь душа моя в печали...
Я к тебе на кладбище приеду,
Выпить, папа,
За твою Победу.
май 2005
Attachment:
0048427.jpg
(12.4 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:52 | Message # 48 |
|
| Петр Давыдов
ПИСЬМО С ВОЙНЫ. Я ТОЧНО ВЕРНУСЬ!
Мы толком не спим, не едим, не живем…
Я спутал недавно закат и рассвет.
И столько усталости в сердце моем!
Здесь только война – ничего больше нет.
Боишься не раны, боишься упасть,
И не добежать до своих, до своих…
Нам надо вернуться с задания в часть,
И чтобы противник надолго затих!
Не слушайте, что в телевизоре врут.
Здесь все по-другому, все хуже в сто раз!
И как хорошо, что вы где-то не тут.
Мы знаем – вы ждете и верите в нас!
Такая нечистая штука – война.
Мы шутим, хотя не до шуток, поверь.
Мы знаем, что страшной бывает цена,
Но должен замолкнуть израненный зверь!
И я обещаю, что точно вернусь.
Рассеется боль и закончится бой…
Забудешь про страхи, забудешь про грусть
И снова мы будем, как раньше с тобой
А то, что мы долго не спим, не живем,
То кто-то ведь должен идти на войну,
Чтоб людям не быть под ракетным дождем.
Мы здесь защищаем родную страну.
Attachment:
6830697.jpg
(6.3 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 11:53 | Message # 49 |
|
| Петр Давыдов
ЕЩЕ БОЛИТ НА СЕРДЦЕ РАНА
И все же необычно мне,
Что я гуляю по Берлину.
Казалось - он сгорел в огне,
Был весь в окопах и руинах.
Все это было так давно,
Что перепутались все даты.
Есть черно-белое кино,
Для хроник снятое когда-то.
Летят снаряды - "На Берлин!"
Летят снаряды - ""За Победу!"
Мы нашу память берегли -
Кто знал, что я сюда приеду?
И пусть никто на виноват,
Что обстоятельства сложились.
Нет миллионов тех солдат,
Которые отдали жизни.
Зачем проклятая война
Мешает жить легко, свободно.
И в чем тут есть моя вина,
Что я попал в Берлин сегодня?
Как быстро пронеслись года -
Неактуален знак вопроса.
Ты, папа, -не дошел сюда.
Я - долетел,довольно просто.
В ночи величествен Рейхстаг,
Колышет ветер флаг огромный,
И, эхом яростных атак,
Звучат вдали раскаты грома.
... Еше болит во мне война...
Я просыпаюсь слишком рано...
И, как Берлинская стена,
Проходит через сердце рана.
2012, Берлин
Attachment:
5381628.jpg
(10.0 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 01.05.2013, 12:03 | Message # 50 |
|
| С. Погореловский
Имя
К разбитому доту
Приходят ребята,
Приносят цветы
На могилу солдата.
Он выполнил долг
Перед нашим народом.
Но как его имя?
Откуда он родом?
В атаке убит он?
Погиб в обороне?
Могила ни слова
О том не проронит.
Ведь надписи нет.
Безответна могила.
Знать, в грозный тот час
Не до надписей было.
К окрестным старушкам
Заходят ребята –
Узнать, расспросить их,
Что было когда-то.
- Что было?!
Ой, милые!..
Грохот, сраженье!
Солдатик остался
Один в окруженье.
Один –
А не сдался
Фашистскому войску.
Геройски сражался
И умер геройски.
Один –
А сдержал,
Поди, целую роту!..
Был молод, черняв,
Невысокого росту.
Попить перед боем
В село забегал он,
Так сказывал, вроде,
Что родом с Урала.
Мы сами сердечного
Тут схоронили –
У старой сосны,
В безымянной могиле.
На сельскую почту
Приходят ребята.
Письмо заказное
Найдёт адресата.
В столицу доставят
Его почтальоны.
Письмо прочитает
Министр обороны.
Вновь списки просмотрят,
За записью запись…
И вот они –
Имя, фамилия, адрес!
И станет в колонну
Героев несметных,
Ещё один станет –
Посмертно,
Бессмертно.
Старушку с Урала
Обнимут ребята.
Сведут её к сыну,
К могиле солдата,
Чьё светлое имя
Цветами увито…
Никто не забыт,
И ничто не забыто!
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Нд, 29.03.2015, 19:27 | Message # 51 |
|
| Не на крові нам будувати світ , про це тирани памятайте ,
людина завжди прагне у політ , тюрма не налякає волю ,
ПАМЯТАЙТЕ !
ГРИГОРІЙ КОВАЛЬ
КЛАДОВИЩЕ ФАШИСТСЬКОЇ ЗБРОЇ НА ЕЛЬБІ
Ось і вся філософія воєн …
Звершилось !
З кірхи дзвін сколихнувся над тишею хат .
Я стояв і дививсь , як черемха росилась
Над німим кладовищем ворожих гармат .
Як зухвало на Волзі й Дніпрі
Їм стрілялось …
А тепер ось на березі Ельби злягли .
Із прокляттям і кровю людською змішались ,
На параді безславя
схрестивши стволи .
Ось вони !.. Не вдалося
Втекли від розплати .
Над мертвотним громаддям видзвонює ліс ,
А уламки лафетів , і «тигрів» картатих ,
І оскал амбразур їхніх зіллям поріс .
Що їм снилось в цю ніч ?
Ну а де ж каноніри ?
Плине Ельба , і небу – немає кінця …
Ще з металу цього людству викує віру ,
Закривавлену пам'ять сховавши в серця .
Час усьома суддя !..
І радів я в мовчанні ,
Що , донісши до Ельби залізні громи , -
Був я , мабуть , останнім , хто бачив востаннє
Кладовище кривавих потвор і війни .
Жах металу в мій спогад
Вїдвався , мов криця .
Дзвін лунав !.. І радів я в черемховій млі ,
Що у жерлах гарматних гніздилися птиці ,
Щоб утвердити радість і мир на землі .
1945.
Хто світ створив , той памятає завжди , серед руїн спокою
ворог – НЕ ЗНАЙДЕ !
АВТОР Є ВЕТЕРАНОМ ВІЙНИ
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|
|
