|
|
Вірші про трагедію на ЧАЕС
| |
| virchi
♂
| Date: Ср, 17.04.2013, 18:41 | Message # 31 |
|
| Лобанов Валентин
Когда уходят близкие от нас,
То очень тяжело мириться с этим.
Мы, с болью, размышляем каждый раз
О злой несправедливости на свете...
Но почему, скажите, почему,
Так бестолково этот мир устроен ?
И не понять ни сердцу, ни уму,
Что с нами сделал вспыхнувший Чернобыль.
Не снимут боль ни мрамор, ни гранит,
И никакие в мире обелиски...
Так пусть навечно память сохранит
Нам образы ушедших наших близких.
chernobyl-spb.narod.ru/tv5.html
Attachment:
2241279.jpg
(5.0 Kb)
·
7417876.jpg
(5.6 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Ср, 17.04.2013, 18:44 | Message # 32 |
|
| Яфаров Камиль
Через память сердца
Через память сердца сохраню тревогу,
Как позвал однажды серый саркофаг...
Я прошу у Бога: "Не пыли дорогу,
В зоне отчужденья пыль
- Смертельный враг".
И, как наважденье, в маленькой округе
Пустотой сжимает сердце саркофаг.
Пусть болят суставы и немеют руки -
В неизвестность страшно
Сделать первый шаг.
Мне бы не хотелось боли этой видеть,
То, как белый город, мучаясь, кричит...
Эту радиацию люто ненавидеть
Призывают сосны и седой гранит.
Зона отчужденья стала тихой болью.
Саркофаг свинцовый - гроб, а не металл.
За беспечность нашу, напиваясь кровью,
Бес большую цену с человека взял.
chernobyl-spb.narod.ru/tv3.html
Attachment:
3146167.jpg
(4.2 Kb)
·
0441727.jpg
(13.2 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| natalka7474
♀
| Date: Сб, 06.07.2013, 08:17 | Message # 33 |
|
| 
ЧорнобильНаталия Дутка-ХаммоудаПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ,ОГОЛИЛИСЬ ВИСОКІ ТОПОЛІ,
ТИША ТАМ, ПУСТОТА, ВЖЕ НЕ ОРЕ Й НЕ СІЄ НІХТО,
НАВІТЬ ВОРОН НЕ КАРКА В ПОНИЩЕНО-ГОЛОМУ ПОЛІ.
ЗА РОЗРУХУ ОЦЮ, ЗА БІДУ ВІДПОВІСТЬ ТЕПЕР ХТО?
ХТО ПОВЕРНЕ ВОЛОССЯ НА ЛИСІ ДИТЯЧІ ГОЛІВКИ?
ХТО ПОВЕРНЕ МАТУСІ В УТРОБІ ПОМЕРЛЕ ДИТЯ?
ХТО ПОВЕРНЕ БАТЬКІВ,ЩО ПОКИНУЛИ СІМ"Ї НА ВІКИ,
І СВОЄ ДАЛИ В ЖЕРТВУ, РЯТУЮЧИ ІНШЕ ЖИТТЯ?
МОВЧИТЕ? ЩО Ж МОВЧІТЬ,ТА ПРИЙДЕТЬСЯ ЗА ВСЕ ВІДПОВІСТИ,
ЯК НЕ ЛЮДЯМ,ТО БОГУ ПРИЙДЕТЬСЯ "ВІДДАТИ БОРГИ",
ЯК БАТЬКИ НЕ ДІЖДАЛИСЬ, ТО Є ШЕ ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДІТИ,
І НА ВІДПОВІДЬ ВАШУ, ВИ ЗНАЙТЕ, ЧЕКАЮТЬ ВОНИ.
Attachment:
0954501.jpg
(58.7 Kb)
У всьому світі хай спокійно діти сплять,
І хай не будять їх ні танки, ні гармати,
Хай їх оточує любов і благодать,
А поруч з ними завжди будуть мама й тато.
© 2014 Н. Хаммоуда
|
|
|
|
|
| oduvan4ik
♀
| Date: Сб, 06.07.2013, 15:07 | Message # 34 |
|
| 
***
Дитино, не забудь про це нізащо:
Чорнобильський Анубіс не дрімає,
Роззявивши свою зубату пащу,
Отруйні клуби диму випускає...
У свіже небо цілиться реактор,
Щоби зробити ядерний плювок.
Дитино, чуєш, десь гуркоче трактор,
Під теплим сонцем гнеться колосок.
Достиглі вишні туляться до хати,
Садок духмяний бджолами гуде
І молода, як цвіт лілеї, мати
За руку сина стежкою веде.
І гриб сховався в затінку густому,
Прикривши шапку висохлим листком...
Не дозволяймо більше вже нікому
Накрити рай обшарпаним крилом,
Пропахлим наскрізь спеченим ураном...
Не дозволяймо вилити багно!
Дитино, бачиш, росяний світанок
Постукав знов у сонячне вікно!..
Наталя Данилюк. 2007 р.
Post edited by oduvan4ik - Сб, 06.07.2013, 15:08 |
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пн, 16.03.2015, 20:28 | Message # 35 |
|
| Біда одна , тепер вже інша , тоді одна , тепер війна ,
напевно більша .
ВАЛЕНТИН МИХАЙЛЮК
МАРШ РЯТУВАЛЬНИКІВ
1.Під сонцем і зорями
доля не спить ,
Ранима і в холод , і в спеку ,
І треба зуміть відвести в скрутну мить
Нежданну біду , небезпеку .
ПРИСПІВ :
В напрузі поєднані воля і хист ,
І совість веде нас по світу .
І серце розумні завбачить шляхи ,
Як щастя людське захистити .
2.Для нас це не подвиг на тісній Землі ,
А просто будення у праці ,
Аби для людей подолати жалі ,
Відлуння важких ситуацій .
ПРИСПІВ .
3.Де тінь «Саркофагу» на фоні ЧАЕС ,
Де горе , стихія , руїни ,
В обличчя вже світ впізнає МНС ,
І вдячний тобі , Україно !
ПРИСПІВ .
1998 р.
З усього ми виходимо , із кожної біди , нікому не нашкодили
, обороняємся завжди
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Чт, 02.04.2015, 19:15 | Message # 36 |
|
| Чорнобиль досі дихає у очі , невже ці спутані чорнобилем
знову охочі …
ВАСИЛЬ СТАШУК
МЕФІСТОФЕЛЬ У
ЧОРНОБИЛІ
монолог
І сказав , що сві живем під богом ?
А я живу під знаком смерті й тлі …
Хто відає , коли ведуть дороги
На судний день , останній день землі ?
Я довго ждав , коли мені зявитись
На світ оцей , тривожний і страшний ,
Що може святить і спопелити ,
Який достойний бога й сатани .
Я довго ждав , коли нарешті люди
Забудуть бога , потім і себе ,
Коли у душу загляне Іуда
І стане тісним небо голубе .
Ви дали привід – сам я не просився …
І , значить , усяк сущому – своє …
Прокляття я із Припяті напився ,
Тепер хай людство душу мою пє .
Тепер на мене всі молитись будуть ,
Бо я вершитель долі , і нехай
Клекоче магма хижості у грудях .
Мій час пробє .
Терпінню прийде край …
Що вам Чорнобить ? Я навчу такого ,
Чого ви ще не знали у житті .
Не пощаджу старого і малого ,
Коли мене забудуть в суєті .
Я сумніви людські усі розвію ,
Що в закутках вовтузяться іще .
Впаду злорадством , підлістю зігрію ,
Проллюсь спіпим і ядерним дощем .
Мені псалми не треба вже співати ,
Мені вже не збагнуть чуду біду .
Через Європу , Азію і Штати
Я Ноєву дорогу вам знайду.
Мій час пробє … А поки що прощаюсь
Із думою важкою на чолі .
Коли суди я знову завітаю –
Вас , мабуть , вже не буде на землі .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| yanam23
♀
| Date: Чт, 21.04.2016, 21:23 | Message # 37 |
|
| Я пам'ятаю про Чорнобиль
Ми проснулись уночі
Від грому страшного.
Та й подумать не могли,
Що не вернемося додому.
Страх. Паніка. Вогонь і дим.
Це все, що в пам'яті зосталось.
Тоді не вірили ми їм,
Що з долею вже розпрощались.
І як не хтів би ти додому -
Не дозоляють туди йти.
Тепер тобі в житті новому
Потрібно щастя віднайти.
Чорнобиль - це не просто слово,
Яке забули вже мабуть.
Це в першу чергу катастрофа,
Котру ніколи не забуть!
Не пам'ятають про загиблих
І потепілих тисячі.
І їх поламанії долі
Зникли, як тане перший сніг.
Я пам'ятаю й не забуду
Про катастрофу ту страшну.
ЇЇ в історію як Вибух
З сльозою на щоці впишу.
Маначина Яна
|
|
|
|
|
|
|
|
