Ох-ох-ох... Де ті надії й сподівання, - Розбиті. Променем останнім Жевріє ще десь у серцях, Ледь чутно в зимніх місяцях.
Біль і надія тих же днів (23.11.04):
Ми – не “майдан” і не “вулиця” ми! Хоч там стоїмо з прапорами. Ми – паростки зрощені тими слізьми, Що в душах кипіли віками, Ми – жага до волі усіх поколінь, Що склали життя за Вкраїну. Була їх рішучість твердіша камінь – За волю ішли до загину. Затямте усі: Ми – Вкраїни народ! Брехнею народ не здолати! Хай буде останнім оцей епізод, Коли нас взялись ошукати. Ми брехні і зло розіб’ємо вщент! Вже час! Тож гуртуйтеся, друзі! Устали з колін і сьогодні момент – “Вділити” усім по заслузі. Єднанням ми дужі: і Захід, і Схід. Нас разом ніхто не здолає! Зачнемо в цей час незворотній похід. Нас воля і правда єднає! Знамена шумлять на зимових вітрах Колоссям полів, небосхилом, А ми обираєм в майбутнєє шлях, Бо є у Народу вже сила!
Усе буде добре, до чого тут сумнів, бажання здійсняться й цвістиме весна, хоч поки що осінь - медова, розгульна... Та думка жиє в нас - чуттєва й ясна.
Мені здається треба астрагуватися від імен і сприйняти як узагальнюючий образ. А"мо й треба помізкувати, хай трохи, як кажуть, перевариться в голові. Дякую за коменти і за оцінку.