Біда

Сумління і тривоги буреломом

Підступно і раптово збили з ніг

І безнадія, звужуючи коло,

Біду притягувала, як магніт.

Світанок миттю розломився навпіл,

Всі сподівання проковтнув розлом.

Я трунок страху випила до краплі,

Дзвінниці стогін чувся за вікном.

А розпачу липкий, холодний вітер

Дихання нитку льодом обпікав.

Біда в лице сміялася відкрито:

Мене ніхто ніколи не чекав.