Наболіле...Цей вірш вдало відображає стан цьогочасного суспільства,як не прикро... Воліють краще сховати голови в пісок,аніж кинути виклик несправедливості.Сильний вірш.
Ваша правда. Повелитель часу цього - світський дух - підштовхує до зволікань у вирішенні насушних проблем духовності, а в цей момент активно закликає до утопічної ідеології самолюбства... Ось , піддаючись його впливові, і обростає мохом безтурботності та покривається бацилою байдужості стовбур нашого духовного єства. А темрява бездуховності не дрімає і з кожним днем просувається ближче і ближче до наших сердець.
Це відома біблійна істина: ... хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.
Божим промислом часто і втрати стають надбанням, а надбання (егоїстичні) обертаються втратами. Сенс людського життя, все таки, у проектуванні відношень до себе через свого ближнього, а не навпаки.
Іноді, Маріє, це єдиний (майже безболісний) спосіб - доведення від супротивного - щось донести не марнуючи зусилля на зривання лукавого покривала благих намірів...
Сьогодні, при загальній сплячці, приймається ряд важливих суспільних рішень, які при певних умовах породять катастрофічні наслідки для всіх нас.
Знаєте, жоден з нас не здатний змінити світ. Це - Божа прерогатива. Але можемо намагатися, пробувати вплинути поетичним словом на інших, коли маємо відповідне натхнення. Це важливо.
На цей рахунок є дуже гарні рядки біблійного тексту у Івана Богослова: Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви.
Часто доводилось і доводиться розмірковувати над глибиною цих істин... Значимо, коли є співпраця, бо від цього є користь ближньому і радість власній душі. Боляче, коли покладаєшся на людину (в тім числі і на власні сили), бо в кінцевому результаті нічого - окрім розчарування.
Щодо цих рядків зі Святого Писання, то саме це й мала на увазі. Під проводом натхнення з небес твориться поезія, якою можна комусь допомогти й за яку ніколи не буде соромно. Правда, в цьому житті тільки на Бога можна покладатися спокійно й без сумнівів.
Так, поезія є елементом людського буття і підвладна його законам, незважаючи на свою особливу витонченість поводження у слові. То не диво, що боротьба між добром і злом відкладає свій відбиток і на її скрижалях...
Тішуся цими хвилинами творчого спілкування на піднесеній поетичній хвилі з Вами, Маріє. Адже маємо тут спільну знайому - Поезію. Говорити про яку можна було надзвичайно довго, якби не жорстокий крадій часу Крон... Він надто обмежує можливості такого спілкування
Час - дорога річ. Нерідко здається, що його багато, а насправді завше мало... І я рада з Вами спілкуватися. Не тільки ж бо маємо спільну знайому, а ще й у дечому є однодумцями.
Так байдужість небезпечна бацила, бо на цьому грунті проростає і цинізм, і зверхність , і ... цілий букет духовних вад, які в кінцевому результаті позбавляють особливої Божої привілеї - бути спасенним.
І лише відновлене спілкування людини з її Творцем здатне перекинути цю затверділу скибу догори дном так, щоб на ній почали проростали паростки духовного відродження.
Наболіле вирвалось із уст, як той колобок - втекло Деколи не вмію прикусити губу і ось щось таке пишеться. Хоча воно і зболене, нелукаве... Дякую, Вікторе.
Звичайно,краще б було писати про красу людських душ,про щирість,сердечність,взаємопідтримку,але зараз цього нема. "Аж стогне, Крутиться Земля, Пливе кудись Ілюмінатор... Когось там Вибили з сідла?.. Хай не мене - Хай краще брата... Радієм нишком - Обійшлось!.." В.Линовицький
Ось і цей вірш ,як і ваш,відображає реальну дійсність сьогодення.За ваш вірш можна тільки подякувати,бо в ньому (хоч поодинокі душі) відчувають однодумця.
Ось Ви, Василю, підбурили тут всю аудиторію(чи громаду). І мене розбурхали! А того не знаєте, як мені хочеться інколи заритися в той пісок. І не по-страусиному, а... не знаю як, але сховатися. І щоб ніхто ні-ні.
Ця іронія і на самого себе, бо також не один раз виникає бажання заплющити очі і не бачити, що діється навколо нас (як і в нас самих). Але так не можна, не маємо права. Потрібно жити духовно - з розплющеними очима, доки в душі є хоча б крапелька Божої любові.
голову в пісок - дуже точний образ , що окреслює сьогодення,- власне це і є оті рефлексії самозбереження- на жаль так думає і відчуває представник сучасности.
Галасливе сьогодення воліє взагалі не знати про гріх, або говорити про нього, як про щось не суттєве, як таке, що не заслуговує на нашу увагу. Через те про цю небезпеку рідко нагадують своїм дітям батьки, не достатню увагу приділяють вивченню цього питання в школі, ліниво лунає це застереження з екранів телевізорів і радіоприймачів. Руйнуються людські долі, не складаються людські життя але ми воліємо все радше списувати на випадковість обставин, втручання інопланетного інтелекту чи ще на щось інше, а ніж побачити справжнього винуватця трагедії всього людства - гріх.
Так, вона складає особливий пласт гріховності з якої і виникають наші біди.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Воліють краще сховати голови в пісок,аніж кинути виклик несправедливості.Сильний вірш. 
Може, так і краще (маю на увазі спосіб проголошення ідеї)... 
