Голоюх Вікторія. Маю 15 років. Живу у місті Тернополі. Пишу вірші з
8-ми років. Вірші для мене, це мій окремий світ, в якому я живу навіть
частіше ніж у реальному. У поезії відображаю свій погляд на реальність,
внутрішні переживання людей. Сподіваюсь, мої вірші вам сподобаються.
* * * Чи люди осліпли чи люди оглухли з гордині? Забули про Того, Хто вищий у славі від зір. Від кого ховає свій погляд в смертельній провині Людськими кістками і кров’ю годований звір.
Прокиньтеся, сплячі! І виперіть зношений одяг Від братської крові у власних солоних сльозах. Покайтеся люди, бо час, як прискорений потяг, Життя проти нього – найтонша на вітрі лоза.
Зламається швидко чи вирветься разом з корінням, І пам'ять про нього загублять у часі віки. Не власні маєтки, а душі рятуйте від тління, Бо гинемо, люди, від власної власне руки
Що маємо зараз? Отруєні землі та води І віру безглузду в безкарність свою й винятковість. Зростають повсюди посіяні зерна незгоди, Лиш тільки не сходить на камінь посіяна совість.
