Голоюх Вікторія. Маю 15 років. Живу у місті Тернополі. Пишу вірші з
8-ми років. Вірші для мене, це мій окремий світ, в якому я живу навіть
частіше ніж у реальному. У поезії відображаю свій погляд на реальність,
внутрішні переживання людей. Сподіваюсь, мої вірші вам сподобаються.
* * *
Чи люди осліпли чи люди оглухли з гордині?
Забули про Того, Хто вищий у славі від зір.
Від кого ховає свій погляд в смертельній провині
Людськими кістками і кров’ю годований звір. Прокиньтеся, сплячі! І виперіть зношений одяг
Від братської крові у власних солоних сльозах.
Покайтеся люди, бо час, як прискорений потяг,
Життя проти нього – найтонша на вітрі лоза. Зламається швидко чи вирветься разом з корінням,
І пам'ять про нього загублять у часі віки.
Не власні маєтки, а душі рятуйте від тління,
Бо гинемо, люди, від власної власне руки Що маємо зараз? Отруєні землі та води
І віру безглузду в безкарність свою й винятковість.
Зростають повсюди посіяні зерна незгоди,
Лиш тільки не сходить на камінь посіяна совість.
| 
у Вас 
0
