Боротися за місце
під зенітом,
Забувши біль принизливих
образ,
І замість того, щоб
в кутку сидіти,
Знайти для себе
слави мед-екстаз.
Боротися за небо
над тобою,
За світле «завтра»
і свої права,
За ту весну, що
стала дорогою,
За правди кимось
сковані слова.
За дівчину, яка
тебе кохає,
За совість, що не
тоне у вині,
За землю ту, твоїм
що стала раєм,
І за нечасті
спогади ясні.
У кожного в житті –
своя Голгофа,
І кожному на ній
своє нести,
Чи не тому пишу
свої я строфи,
Бо це мої невидимі хрести?
Крізь бурі чвар,
неправди хуртовини,
Нести добра в руках
бузковий цвіт,
Твоя мета сама до
тебе лине,
Захочеш – допоможе радо
світ.
Всміхається
Вікторія лиш тОму,
Хто все віддасть за
вигляд із вершин,
Хай протестує
істина знайома,
Та в полі воїн і
коли один.