Гадаємо ми всі: що буде з нами…
Яка там доля (як це там) «гряде»?
І між двома безмежними світами,
За кроком – крок, до вічності бредем. І живемо, як до початку світу…
Наївні діти щастя і тривог…
І мріємо, що вічним буде літо…
І в мріях тих живе наш вічний Бог. Мабуть по – іншому не буде… Та й не треба,
Бо сенс не характерний взагалі
Безмежно – нереальним дітям неба,
Які лишають серце на Землі.
| 
у Вас 
0