Ніяковію... Простягаю
Маленьку книжку: " Що змогла!
На жаль я більшого не маю,
Ось тільки крапельки тепла,
Що вклала я у ті рядочки
Віршів, які від серця йшли..."
А серце рветься на шматочки...
Жахливий наслідок війни -
Поранений лежить хлопчина.
Та біль нестерпний з-під повік!
Чиясь скалічена дитина
І чийсь коханий чоловік.
Мені б той біль собі забрати,
Щоб він хоч трошки відпочив...
І починаю я читати
Палке мереживо із слів
З тієї книжки. По-жіночі
Вливаю в душу смак життя.
Він відкриває ширше очі,
Вертаючись із забуття.
Йому читаю про кохання,
Про тих, хто всуперч війні,
У світлій вірі та чеканні,
Запалить свічку на вікні.
Стискає пальці : "Так і буде!"
І сила знов в його руках.
А в мене щось стискає груди.
Я посміхаюсь : " Буде так!
Тримай! Читай! Нехай зігріє,
Зцілить любов у тих віршах...
Спасибі!!!" - й знов ніяковію,
А в хлопця сльози на очах...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
