Я "минуле своє" у бабусиній скрині ховаю, Де обруси* й хустки, замотавши в столітній кожух,
До комори я двері, неначе у рай, відчиняю,
Щоб сьогодні його знов несміло узяти до рук.
Я на скриню дивлюсь і вертаюся в сад при долині,
Де із яблуні цвіт осипався на коси мені,
Там де мрії солодко-гіркі і невинно-дитинні,
Сплять у травах зелених , де квіти в медах запашні.
Тільки скрині торкнуся, а звідти... мелодії дивні:
Шелестить очерет-то вітрисько пробіг над ставком.
І по черзі у цілім селі надриваються півні,
Щоб усіх сповістити, що ранок уже за вікном.
Відчиняю ту скриню мов двері у батьківську хату:
Мати кличе додому, бо пізня на дворі пора,
І бабуся чекає, щоб косу мені розчесати,
І про перше кохання, як пташка, щебече сестра.
Звідкись пісня знайома до серця мого долітає,
То дідусь щось майструє, і тихо її гомонить,
А із хати п'янкий аромат до небес досягає,
То гнітиться хлібина, щоб щиро усіх пригостить.
Чорна груша суха б'є по вікнах вночі, як примара
(Не забути ніколи, хто страху мені додавав),
Та лиш вранішню тишу нарушить сусідська отара-
Сад, неначе від чарів, до вечора знов оживав.
А під стріхою гнізда, а в гніздах малі ластів'ята,
Жовтодзьобі, смішні, зголоднілі... Ойой, як кричать!
Перший цвіт на черешні, її посадив для нас тато,
А сьогодні вже діти мої ту черешню їдять.
Розберу те добро, що бабуся збирала роками:
Сардаки* й рушники розстеляю на теплій траві,
Вишиванку лляну,( це в дарунок бабусі від мами),
Білий лейбик* у квітах, спідниця, й перемітки* дві.
Аромат давнини . Порожніє, звільняється скриня,
Аж на самому дні найцінніший захований клад,
Я тулю до грудей той пакунок, неначе дитина,
І виношу у сад, де клюють горобці виноград.
Я звільняю "минуле своє" від старої хустини,
Тихо пучками пальців торкаюся рідних облич,
Пів життя помістилось на жовтій старенькій світлині:
Добра скрине стара, ти й онуків до себе поклич...
| 
у Вас 
0
Дякую!
