2 хвилини тупої тривоги, кожна секунда - секундна війна, і тисяча ударів серця, кожен з них - тобі... Можеш не вірити, але дихати… повинна... Можеш не кохати, але бути... Будь!.. Я можу рвати на собі волосся, але не вірю… у твоє байдужжя... Я знаю, що кохаю… та вмерти я не вмію... Якщо це прірва, штовхни мене, не жди! Не жди, щоб обірвати зі стін мої надії не жди, щоб плакати тоді, коли останні краплі впали... Не жди, а вбий, узявши гріх, бо вмерти я не вмію... Не вчусь, закривши вуха, не вчи мене втрачати... Бо втратить доля зміг не дасть… Нащо тоді я руки в кров збиваю?.. Нащо живу? І сплю? Кохаю!
Я поставив 4, бо щось не зміг розібратись у Вашому шквалі думок... Можливо так і повинна відчувати і віршувати закохана людина...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
у Вас 
0
