Помолюсь
Місцевий цвинтар. Небо наче скло.
Великий натовп. Подихів не чутно.
Не спекою то серце розпекло,
То так пече нестерпний, чорний смуток.
Стрічки гойдає вітер на вінках,
Церковний дзвін лунає десь здалека
І плачуть віском свічки у руках,
А в небі крила розгорнув лелека.
Застигла мати, наче нежива,
Немов з граніту сірого обличчя...
Її дитину зжерла ця війна
Та скільки ще зжере та покаліче.
І кожен поруч розуміє це -
Нема чужого болю, біль тут спільний.
То ж обіймають матері плече
Чужих синів дбайливі руки сильні.
Які ще можна тут знайти слова?
Тому и мовчу, казати і не мушу,
Вона не сина зараз тут хова,
Вона ховає власну свою душу!
Я тільки до землі їй уклонюсь,
Заплачу тихо й, ставши на коліна,
За кожну матір щиро помолюсь,
За кожного загубленого сина.
Додав: Ниагара (24.08.2015)
| Автор: © Козак Наталія
Розміщено на сторінці : Козак Наталія
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1778 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
ruhlyvy : Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве! leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.