Лист від Нікого

Лист від Нікого.

Привіт!

Це знову Ніхто. Щось дуже давно про тебе не згадувала, але сьогодні я вирішила розповісти тобі те, про що ти вже давно знаєш.

У своєму власному світі завжди затишно і тихо. Туди не потрапляє зайвий шум шосе за вікном, туди не заходять сторонні тіні, там не говорять зайві і чужі тобі слова. Там завжди сяє тепле жовто-рожеве світло, помітне відображення вогників з каміну на світло-кремових шпалерах і зовсім поруч хтось тихо шепоче тобі якусь солодку нісенітницю, яка не перекладається на жодну з тих мов, якими розмовляють ті смішні люди на вулиці. А ти лежиш і відчуваєш тепле дихання своєї кицьки біля твого обличчя і згадуєш те, що відбувалось в твоїх мріях і не має жодного стосунку до реальності. Малюєш пальцем дивні візерунки на склі вологого вікна, холодна крапля падає тобі на долоню і ти здригаєшся від змішаного відчуття задоволення і відрази. З ноутбука на підлозі грає щось схоже на «Suave tristeza» і ти мимоволі засинаєш. Уві сні плаваєш посеред широкого озера на довгому човні і споглядаєш блакитне безхмарне небо. Солодкий запах з води лоскоче тобі ніздрі, а лагідні сонячні промені граються з твоєю шкірою, наче з пелюстками водяної лілеї. Безмежність та безтурботність – найкращі «без» у світі, без яких так важко жити, коли виходиш зі свого затишного кокону метеликом у ще холодний, але свіжий березень.

Інфантильність та слабкість, хіба це так погано? Для дівчат – найкращий спосіб привернути увагу чоловіків. А для мене – показник мого небажання ставати дорослою і відмовлятись від моїх улюблених «без».

Цікаво, про що ти думаєш, там, у своєму власному світі, який схожий на старовинну бібліотеку з давніми фоліантами та манускриптами, вишукано оздоблену в стилі пізнього Ренесансу, де на стінах, ніби насміхаючись зі старовинних меблів, висять картини кубістів та сюрреалістів, а також якихось гіперсучасних художників. Поряд з ліжком звісно мають стояти безліч іншомовних словників і купа томів, серед яких Бодлер, Рембо, Уайльд, Гете, Петрарка, Камоенс, Маркес, і всі вони в оригіналі, а поруч декілька загальних зошитів, списаних твоїм розбірливо-рівним почерком, з перекладами вище згаданих світочів літератури. Ці зошити теж ніби насміхаються з ультрамодного комп’ютера з рідкокристалічним монітором на бідемаєрівському столику. Ти так і не навчився друкувати свої думки, все ще нотуєш їх на жовтих грубих сторінках. Потім, звісно, ти їх старанно передруковуєш у файли, які електронною поштою надсилаєш своєму редакторові, господарю фінансового боку твого нудного перекладацького життя. Ти завжди мріяв написати роман, в сто разів кращий за ті, які перекладаєш, і одразу, у твої неповні 26 отримати нобелевську премію. Потім, коли ти вже зовсім розчарувався у спробах знайти в своєму мозку шматочки уяви, ти поставив собі іншу мету – відвідати всі ці місця, про які так гарно пишуть твої улюблені письменники. Тобі майже це вдалося. Гарному перекладачеві класиків українською так багато платять, особливо за його незвичайний, трохи епатажний переклад з націоналістичним відтінком.

Але в твоєму житті з’явилась я, злісна руйнівниця усіх твоїх планів та життєвих переконань. Відьма, яка проникла в твій світ і розбила усі дзеркальні стіни-перепони. Я не давала тобі працювати, бо займала всі твої думки і бажання. Я не давала тобі відпочивати, бо створювала навколо тебе шалену круговерть подій, яким ти ніколи не міг опиратися. Я всього лише підійшла до тебе, мій любий ідеальний чоловіче, і сказала, що хочу стати твоєю весною. Від такого нахабства ти втратив здоровий глузд і пустив своє життя під крутий укіс. Ти прив’язався до мене так міцно і вже не міг відірватися, якими б ножицями ти не намагався перерізати цю тоненьку шовкову невидиму нитку. Я зруйнувала твої мрії і замінила їх своїми улюбленими «без» - безтурботністю і безмежністю, до яких ти додав ще третє – «безвідповідальність», що якось гірко й кисло смакувало в порівнянні з іншими повітряними тістечками.

Коли прийшла весна, я зникла, наче непотрібний сніг і від мене залишилась лише дивна вологість у повітрі. І тепер ти знову намагаєшся склеїти до купи свої прагнення і переконання, марно сподіваючись на те, що я знову повернусь і зруйную їх.

У своєму власному світі завжди затишно і тихо. Туди не потрапляє зайвий шум шосе за вікном, туди не заходять сторонні тіні, там не говорять зайві і чужі тобі слова. Там завжди сяє тепле жовто-рожеве світло, помітне відображення вогників з каміну на світло-кремових шпалерах і зовсім поруч хтось тихо шепоче тобі якусь солодку нісенітницю, яка не перекладається на жодну з тих мов, якими розмовляєш та перекладаєш ти, мій смішний ідеальний чоловіче.

Твоя кохана Ninguém

                      Nobody

                      Ніхто

                      Никто…