Це знову
Ніхто. Щось дуже давно про тебе не згадувала, але сьогодні я вирішила
розповісти тобі те, про що ти вже давно знаєш.
У своєму
власному світі завжди затишно і тихо. Туди не потрапляє зайвий шум шосе за
вікном, туди не заходять сторонні тіні, там не говорять зайві і чужі тобі
слова. Там завжди сяє тепле жовто-рожеве світло, помітне відображення вогників
з каміну на світло-кремових шпалерах і зовсім поруч хтось тихо шепоче тобі
якусь солодку нісенітницю, яка не перекладається на жодну з тих мов, якими
розмовляють ті смішні люди на вулиці. А ти лежиш і відчуваєш тепле дихання
своєї кицьки біля твого обличчя і згадуєш те, що відбувалось в твоїх мріях і не
має жодного стосунку до реальності. Малюєш пальцем дивні візерунки на склі вологого
вікна, холодна крапля падає тобі на долоню і ти здригаєшся від змішаного
відчуття задоволення і відрази. З ноутбука на підлозі грає щось схоже на «Suavetristeza» і ти
мимоволі засинаєш. Уві сні плаваєш посеред широкого озера на довгому човні і споглядаєш
блакитне безхмарне небо. Солодкий запах з води лоскоче тобі ніздрі, а лагідні
сонячні промені граються з твоєю шкірою, наче з пелюстками водяної лілеї.
Безмежність та безтурботність – найкращі «без» у світі, без яких так важко
жити, коли виходиш зі свого затишного кокону метеликом у ще холодний, але
свіжий березень.
Інфантильність
та слабкість, хіба це так погано? Для дівчат – найкращий спосіб привернути
увагу чоловіків. А для мене – показник мого небажання ставати дорослою і
відмовлятись від моїх улюблених «без».
Цікаво,
про що ти думаєш, там, у своєму власному світі, який схожий на старовинну
бібліотеку з давніми фоліантами та манускриптами, вишукано оздоблену в стилі
пізнього Ренесансу, де на стінах, ніби насміхаючись зі старовинних меблів, висять
картини кубістів та сюрреалістів, а також якихось гіперсучасних художників.
Поряд з ліжком звісно мають стояти безліч іншомовних словників і купа томів,
серед яких Бодлер, Рембо, Уайльд, Гете, Петрарка, Камоенс, Маркес, і всі вони в
оригіналі, а поруч декілька загальних зошитів, списаних твоїм розбірливо-рівним
почерком, з перекладами вище згаданих світочів літератури. Ці зошити теж ніби
насміхаються з ультрамодного комп’ютера з рідкокристалічним монітором на
бідемаєрівському столику. Ти так і не навчився друкувати свої думки, все ще
нотуєш їх на жовтих грубих сторінках. Потім, звісно, ти їх старанно
передруковуєш у файли, які електронною поштою надсилаєш своєму редакторові, господарю
фінансового боку твого нудного перекладацького життя. Ти завжди мріяв написати
роман, в сто разів кращий за ті, які перекладаєш, і одразу, у твої неповні 26
отримати нобелевську премію. Потім, коли ти вже зовсім розчарувався у спробах
знайти в своєму мозку шматочки уяви, ти поставив собі іншу мету – відвідати всі
ці місця, про які так гарно пишуть твої улюблені письменники. Тобі майже це
вдалося. Гарному перекладачеві класиків українською так багато платять,
особливо за його незвичайний, трохи епатажний переклад з націоналістичним
відтінком.
Але в
твоєму житті з’явилась я, злісна руйнівниця усіх твоїх планів та життєвих
переконань. Відьма, яка проникла в твій світ і розбила усі дзеркальні
стіни-перепони. Я не давала тобі працювати, бо займала всі твої думки і
бажання. Я не давала тобі відпочивати, бо створювала навколо тебе шалену
круговерть подій, яким ти ніколи не міг опиратися. Я всього лише підійшла до
тебе, мій любий ідеальний чоловіче, і сказала, що хочу стати твоєю весною. Від
такого нахабства ти втратив здоровий глузд і пустив своє життя під крутий укіс.
Ти прив’язався до мене так міцно і вже не міг відірватися, якими б ножицями ти
не намагався перерізати цю тоненьку шовкову невидиму нитку. Я зруйнувала твої
мрії і замінила їх своїми улюбленими «без» - безтурботністю і безмежністю, до
яких ти додав ще третє – «безвідповідальність», що якось гірко й кисло
смакувало в порівнянні з іншими повітряними тістечками.
Коли
прийшла весна, я зникла, наче непотрібний сніг і від мене залишилась лише дивна
вологість у повітрі. І тепер ти знову намагаєшся склеїти до купи свої прагнення
і переконання, марно сподіваючись на те, що я знову повернусь і зруйную їх.
У своєму
власному світі завжди затишно і тихо. Туди не потрапляє зайвий шум шосе за
вікном, туди не заходять сторонні тіні, там не говорять зайві і чужі тобі
слова. Там завжди сяє тепле жовто-рожеве світло, помітне відображення вогників
з каміну на світло-кремових шпалерах і зовсім поруч хтось тихо шепоче тобі
якусь солодку нісенітницю, яка не перекладається на жодну з тих мов, якими
розмовляєш та перекладаєш ти, мій смішний ідеальний чоловіче.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")