Свіча ронила сльози на поділ,
Лихою тінню в стінах мерехтіла
І пустотою обважнілий стіл
Поскрипував людське, благальне: " хліба ".
Лякала пустка холодом крісел,
Тужливо нила західна колиба,
Снопи вязались сотнями, проте,
Чомусь в селян не було тоді хліба.
Кіптив в хатах і в душах каганець
З останнім вдихом мовили: мені би,
В житта, в колосся, пртосто навпростець
До літечка, до осені, до хліба.
Приблизно так закінчувавсь триптих
Й життя згасало свічкою у хаті,
Тож ти тепер, як сито поїсиш ,
Згадай голодні, змучені тридцяті.
| 
у Вас 
0
п. ЛІЛІЯ ЩИРО ВІТАЮ ВАС ЗІ СВЯТОМ
