поезія

Ми...реальність...

Ми хворії люди країни чудес,
суспільні маньяки до розпачу різні
є в нас парадокс-лиш за крок до небес,
вину відчуваєм,та надто вже пізно...
Сортовані змалку родились всі ми,
а з віком той поділ все більше і більший,
і ось парадокс,-що набутий людьми,
з одних економлять,на премії іншим...
Ми жертву знаходим не бачучи того,
говорим що молодь у нас деградує
та знов парадокс,з роботи старого,-
виносять в труні,молодий ж не працює...
Занадто сліпі ми,залежні занадто
смішний парадокс випливає із цього,
бо мовчки у нас багатіє багатий,
Із шумом в нас бідний немає нічого...
А схожі стаєм на крикливих курей,
що вік свій живуть серед гною та бруду,
ми чуєм лиш шепіт великих людей,
в суцільній брехні "високого люду"!!!