ПРЕАМБУЛА Прожив ніщо, ніким не став ще й досі, В душі зберіг мрійливеє дитя, І усвідомив, що існую в парадоксі, Ви здогадалися, під назвою “ЖИТТЯ”. РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ Стаття 1. Більше ніде не стрінете Ви фальші, Ні в чому сумніви частіш Вас не проймуть, Аніж у переповненій свавіллям чаші, Яку із гіркотою люди п’ють. Стаття 2. І не стає кінців у палці менше, І в котре зло за благо нам несуть, І вірять в Господа померши і воскресши, Заглянувши в свою нікчемну суть. Стаття 3. Відносність цього світу не даремна І шлях до ідеалу – без кінця, Земля освічена, на іншім боці темна, Вбираючи тіла, вбиваються серця. Стаття 4. Один вид ліків добрий для печінки, Та він руйнує нирки, стравохід, І мов дві раси є: чуттєва жінка І чоловік, приречений на хіть. Стаття 5. А от Ви знаєте, хто Ваш найгірший ворог? Хто здатен Вас розвіяти на пух? Я Вам скажу із досвіду вже свого: Найгірший ворог – Ваш найкращий друг. Ніхто так важко не застромить слово В найглибші закутки безпечної душі, Як той, кому ти двері свого дому Відкриєш без запрошень і ключів. Стаття 6. А ворог, в більшості, Ви знаєте, - це добре: Ми боремся, осмислюєм, ідем, Бо легкий сир – лиш в пастці для негордих, Бо поки є проблеми – ми живем. Стаття 7. Кохані ж наші – часто – людоїди, Задумайтесь у цю безглузду річ: Кохають, а за крок вже ненавидять, До першої проблеми пліч-о-пліч. Байдужість, так, - найгірша людська вада, Та хто все звів крилате в сірі дні? Хто перестав, Ти, чи кохана відчувати? - Звичайно, - вона винна, чи, мо’, ні? Стаття 8. Найближчий родич – то чужа людина, Як не крути, а так воно завжди, Найвищі гори поміж рідних – це хатина, Чи просто гроші, спадкові суди. І за поріг ступають раз із сотень, Цураються частіше і ножі Щоденно точать й принагідно потім Виймають їх з душі і до душі. Стаття 9. І дуже хочеться змінити все довкола, Є ж стільки спраглих доброти і чистоти, Та сіра більшість перекотиполем Жбурляє тебе в простір пустоти. Стаття 10. Тоді уже лиш вийнятки крізь призму Вглядаються у цей нікчемний світ, І тільки завдяки їх оптимізму Всі прагнуть стерти неподібний слід. Стаття 11. Попри слова і пересуди, Вслухаючись у потойбічні голоси, Найбільшим парадоксом самі люди Були і є у всі часи. Стаття 12. Приміром, більше всіх хворіють Рідня й нащадки лікарів, І часто діти вчителів лиш мріють Про вільний час своїх батьків. Стаття 13. Ті ж, що найбільше прикладають Зусиль до настання мети, Частіше всього й дяку мають Під назвою народною “понти”. Стаття 14. А першими вмирають кращі, Бо їхні місії життя Вбивають примітивні пращі Без жодних ознак каяття. Стаття 15. І все триклята бездуховність, Без будь-яких на те причин, Бездумна людськая гріховність, Жінок-хижачок і мужчин. Стаття 16. Хоча й не меншає талантів, Та за життя звучить: “ганьба!”, Їм ладні навшивати імплантатів, Авторитетом залишається ж юрба. Стаття 17. Немає лідерів – погано, З’явилися, - поганими стають, Неповноцінні, заздрісні тирани Не владарюють й іншим не дають. Стаття 18. Не научились ми в віках Радіти тому, що ми маєм, Хтось у минулому застряг, Хтось у майбутньому літає. А от найвищим із умінь Поміж майстерностей – є жити І посміхатись, дивлячись на власну тінь, Бо вона є, - і ти потрібен світу. Стаття 19. Здавалося, у кожному є щось, Якась родзинка, треба лиш шукати, Та раб і з крилами учинить парадокс: Підлогу буде ними підмітати. Бо є межа можливостей й бажань Для кожної конкретної людини, А сили волі майже вмерла грань, Бо “”homo sapience” усе ж таки – тварина. Стаття 20. Люди прагнуть висікати Імена на камінцях, А насправді, мабуть, варто Залишати на серцях. Бо ніщо не є більш вічним, Ніж літопис людських душ, Все стає набридло-звичним, Пам’ять каже лиш “не руш”. РОЗДІЛ 2. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ Стаття 21. Я сумніваюсь в кожному з понять, Які мені дає щодня миттєвість, І тільки вірші дозволяють розпізнать, Де варто діяти, де краща – бездієвість. Бо сумнів вдосконалює цей світ, Примушує над кроком міркувати, Казати із усмішкою “Привіт” І в буднях відкривати свято. РОЗДІЛ 3. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ Стаття 22. Мій оптимізм - це певний парадокс, Однак, нічим не схожий на наївність, Бо я кажу проблемам: “ось я, ось”, Й використовую свободу на нерівність. Стаття 23. Найлегше здатися, волати: “нема сил”, “Я вже старий”, “малий”, чи то “не в змозі”, А чи багато спробувало пил Змахнути на своїм порозі? І стане все на ті місця, Де долі вже не вершить кома, А парадокси без кінця Стають в єдину аксіому.
|