Вже давно відплело павутиння їй бабине літо, У неділю приходять у гості онуки і діти. Осінь колір змінила, так сумно, що листя останнє Опадає, та в дім завітало нежданне кохання... Відганяла його, бо соромилась, близько вже старість, Та осіннім листком у вікно залетіло, на радість, І вона розцвіла, ожила, мов весна, забуяла. Хоч би листячко все не опало, хоч би не опало... А червоні і жовті листки все кружляють у вальсі, Все забули у вирі танку, хай же грає Вівальді. Двом зима не страшна, пахне листя осіннє у хаті, Вони встигли його зберегти, восени назбирати.
|