| * * * Забринять в павутинні заплутанім
Вітру струни й осінніх дощів
І полинуть на небо рекрутами
За хмаринами листя кущів. Як поет, відгорівши у полум’ї,
Почуттів, що проникли наскрізь,
Я впаду під дуби, наче жолудем,
В спокій їх не обдертих ще риз. Заспокоять мене, мов хронометр,
Коливання і скрипи сосни,
Тож забуду оглянуть спідометр
Й понесусь у думках до весни. Крізь холодні засніжені ночі,
Крізь закуті в лаштунки озера,
Щоб зустріти коханої очі
Й змайструвати для крил нові пера...
| 
у Вас 
2
