Похилилися верби у нашім гаю, Затуманилось небо сумними дощами, Я ще поруч з тобою,коханий,стою, Але слів вже немає між нами... І відплакали верби прощальну сльозу, Закувала зозуля,що роки віщує, Ти нічого не скажеш і я не скажу, Бо любов вже пішла...не почує.
Рідко хто не втрачав кохання,у баготьох лишився спомин про пережитий біль. Ваш біль у цьому творі,бажаю ,щоб серце ніколи не зазнало щему.Вірш чудовий.
Оксанко дуже припав до душі ритм,- справді ллється. Сподобалося майже все, але прошу одного уточнення : "І заплакали верби прощальну сльозу" - то як? Заплакали верби (чим?-прощальною сльозою, не прощальну сльозу, а якщо все-таки прощальну сльозу то мабуть відплакали, тобто мені не клеїться цей вислів.Хоча це лише моя суб"єктивна точка зору) Щиро. Натхнення
Даруєш ти слова крилаті І хочеться мені літати, Творити,дихати і...жити, Як легко щастя розбудити... Дякую за вашу оцінку,Андрію.Щиро радію,що читаєте мої вірші.Це експромт-відповідь на вашу оцінку.Можливо колись це стане віршем.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Щиро. Натхнення 
