Провокації, трансляції, інші атракціони,
Хтось веде себе до мрії, хтось веде туди мільйони,
Ціни скажуть, гроші плачуть – звичний марафон,
А мені би хлібу трохи, папір, мікрофон.
В сіні слів, у морі преси, в кайданах цензури,
Загубились мої книги, вірші та брошури,
Я пишу малому тому, що купив «журнальчик»,
Знаю, ляже на таблетку, сяде на стаканчик.
Чую голос, що говорить, що мені писати,
Доки дух в мені цей дише, маю що сказати,
Не боюся, шліть до Стуса, в кріпость до Тараса,
Люблю слово, наче жінку серце ловеласа.
Люди йдуть, не знають шляху, ви ідете з ними,
Дійсно правильну дорогу вкажуть мої рими,
Той, кому дано почути, той мене почує,
Тільки справжнє, рідне серце біль мою відчує.
Хтось кидає мені в спину: «Егей, зупинися»,
Та я чую інше слово: «Не цурайся, вчися»,
Всі мої вірші та твори – то душі уламки,
І для них межі не має, їм відсутні рамки.
Ненароджені й живучі слова та поеми,
Зачіпають дивні струни й актуальні теми,
Руки пишуть, очі бачать, голос добре чути,
Про покликання, про слово мені не забути.