Повільше, не спіши… Дивна паморока в голові, Так, немов уперше ти мене любив у непорочній самоті. моя долоня у твоїй… щемить у серці скрипка – заметіль. Акордеон гуде і контрабас мелодію для нас. Ще крок і я в польоті, у сяйві світла зоряних зірок. В безмежності тунелей і пригод – чудовий лабіринт. Повільніше, не спіши… дай обійму , до Дихання твого пригорнусь грудьми міцніше, Бодай лише засну… а ти дивитись будеш як завжди Мій сон в якому лиш тебе єдиного люблю. Не треба, не буди, не колихай танок маленьких черевичок… Можливо, заметіль – це сніг, а я – звичайна чарівничка. В кишенці серденька твого живу, танцюю музику бентежну: Легеньку, хриплу, ніжну… безмежну. Повільніше, не спіши… і не кричи – почують нас. Ти моя дружина! Я тебе люблю! Ми танцюєм вальс! Ну все, закрию рота поцілунком, Нехай вже дивляться на нас.
Переглянули: 1346
чол. Розміри фото: 208x448px/18.2Kb
Дата публікації: 21.08.2009
Опублікованоsvetakedyk
0
