Покровитель ночей

Я – людина дощу,

На волю сум відпущу,

Я не важливий для тих, кого вважав я важливими.

Я досі ще не згорів

В вогні нічних ліхтарів,

У товаристві всіх тих, кого вважали щасливими.

Я – просто подих вітрів,

Зібрати все не зумів,

Тому пустелі мої для всіх ставали холодними.

Я власну душу зустрів

В вогні сумних ліхтарів,

Які здалися мені опівночі благородними.

Крокує містом печаль,

Пройшло минуле – не жаль,

Але окремі думки на волю лагідно просяться.

Вночі собаки не сплять,

Для них світила горять,

Вони шукаю харчів і Богу ввечері моляться.

Я – покровитель ночей,

Шукаю справжніх людей,

У світі тому, що всіх, неначе хліб, псує часом.

Всі поховались, як миші,

Один спитаю у тиші,

Чому окремо з роками всі ті, що плавали разом.

Мені пітьма відповість

І душу ввечері з’їсть,

Я зрозумію, що шлях усім показують мрії.

Вкарбую в пам'ять слова,

Для мене ніч, мов жива,

Вона поради дає, вона дарує надії.