ЗАЖУРЕНА САДИБА

Сільська околиця, зажурена садиба,
покинув рід свою хатину ще один.
Зелене листя із гілками ніби глиба,
вагою давить на похилий уже тин.
Я бурянами через сад піду до неї,
до сірих стін і до погнивших старих рам.
І скрипнуть в голос як заплачуть вхідні двері,
порушив спокій і розвіяв сонний стан.

Так защеміло щось у грудях
як ніколи,
мені знайомий такий рідний і не злий,
цей запах яблук, запах сіна із діброви,
ще на порозі зустрічає запашний.
І жовті фото на стіні як галерея,
це між минулим і сьогоднішнім місток.
Їх ще живими пам’ятає ця оселя,
тепер вони всі чорно – білі у рядок.

Я розбудив оцю обитель ненароком,
аж зарипіли всі із дерева поли.
Її покину потихеньку тихим кроком,
хай засинає одинока - назавжди.
27.08.06

ВИСОКІ ХРЕСТИ

По всій Україні, а може і далі,
на в”їздах у села високі хрести.
Стоять одиноко на варті печалі,
і розміром схожі бо кровні брати.

Хрести дерев:яні, скорботі їх вірю,
по них ще стікає живиця сльоза.
Це сльози по бранцях снігів і Сибіру,
кому не поставила знак Колима.

Рахуй на мільйони, від рук що померли,
а в душах карбує навіщо, дарма.
Бетон обелісків, граніт що для стелли
не вмістить всіх прізвищ і їх імена.
21.09.2006