Артем Антонюк, “Дві тонни. Антологія поезії двотисячників”, 2007 р.

ШОСТА ПАЛАТА

ми відчуваємо ліків запах
аромати летять коридорами як каталки
гуркотять як візочки
ми чекаємо уколів разом
в Шостій палаті
в Шостій палаті

Я залізу на пеньок і поскачу!
Дурка плаче по мені, дурка плаче!
Я від неї всім на зло заречуся.
Дурка плаче по мені — я сміюся.

Я наїмся ритуального сала,
Що по рації мені передали,
І відкрию гамівного портала,
Щоби дурка по мені заридала.

Артем Захарченко, “Дві тонни. Антологія поезії двотисячників”, 2007 р.

100% ДУРКА

От були у нас раніше поети:
Все пророки, бунтарі та естети,
Зодчі віри, волі, правди і сили,
А тепер – одні клінічні дебіли.

Не творять, а сранослов висирають –
Бідна Матінка-Вкраїна ридає.
Як поглянеш на це плем’я шмаркаче,
То за кожним з цих «митців» дурка плаче.

Юрко Позаяк, “Дивоовид. Антологія української поезії XX століття”, 2007 р.

ШИЗОФРЕНІК

А я таки знав: не минеться так просто
Жага до писально-віршованих технік.
Я думав — я куля і плигнув із мосту,
А люди кричать навздогін: «Шизофренік!»

Як хлипко вивисне цицяк
І затремтить драглисто-дрібно,
Шепоче серце: щось не так!
Це до кохання не подібно!

Коли ж туга і пружна грудь,
Коли руці на ній не слизько,
Я знаю, що любові буть,
Я знаю, що вона вже близько!

Юрко Позаяк, “Біла книга кохання. Антологія української еротичної поезії”, 2008 р.

ЦИЦЬКОЛОГІЯ

Якщо цицьки дрібні-драглисті
Й брутально схильні до звисання,
Жени від себе мрії чисті –
Бо це ніяке не кохання.

Якщо цицяк тремтить хлипливо,
Коли руці на ньому слизько,
Втікай скоріше – це зрадливе,
Заразне й капосне дівчисько.

Любов лиш там, де грудь тугенька,
Рожева, пружна і налита,
І не вміщається у жменьку –
Пахнюча, ніжна й соковита.

Оце і є солодка втома,
Твоя омріяна коханка:
Хапай її, тягни додому
І шпортай з вечора до ранку.

Запам'ятай, цю прозу світу –
Життя таке хистке-мінливе:
Все інше, що ще є в кобіти
В коханні зовсім не важливе.

ГУП-ТУП

а рима дверима гуп
а муза ногою туп
а серце у грудях тук
а срака підступно пук
а пика очима глип
а писок зубами скрип
а пальці кістками клац
і плоский верлібрик бац

І я у тому цвіті,
Як терлиця в термітті.
Молю єдине в Бога –
Ще жменьку юних літ.

Ніна Гнатюк, “Біла книга кохання. Антологія української еротичної поезії”, 2008 р.

СТУРБОВАНА БАБУСЯ*

Тут щось таки нечисто:
Не можу вийти в місто –
Дерева ніби члени
Пружиняться-стоять.

Каштани, клени, буки
Хитаються падлюки,
Так звабно і шалено –
Мою нуртують стать.

І я уся трясуся
Та потайки молюся –
Припер би хто до клена
І бризнув благодать.

Отого цвіту жменьку
Свічнув би хто старенькій –
А там, кохана ненько,
Не шкода й помирать.

*Ніна Гнатюк народилась 18.03.1947 року.

Я слухаю кроки на смітнику,
Де валяються подерті півні,
Статеві органи і гниль усього міста,
Яку завозять ранками
З пристані, з палаців і вулиць без каналізацій.
Я знаю на розі того перукаря,
Що голить бородатим повіям
Перед і пахви для любови,
Я знаю всіх, хто збирається в підворотнях,
Чекаючи матросів
З виразками всіх морів, всіх звичаїв.
Я слухаю кроки, що входять і виходять,
І далі.
Я не знаю навіть, чи мені сумно,
Чи це тільки мій слух віддаляється
Від мене.

Емма Андієвська, “Біла книга кохання. Антологія української еротичної поезі”, 2008 р.

АПОКАЛІПСИС НАДВОРІ

Вас ще не знудило? Ви ще не блюєте?
Цей смітник думок, ця гниль образів,
Ця каналізація слів
Вважається поетичним шедевром
Визнаної поетеси.
Це друкується, передруковується,
Видається, перевидається,
Займає якісь конкурсні місця,
Відзначається якимось преміями.
Та розплющте очі! Отямтеся! Схаменіться!
Куди котиться людство?
Чи ви почманіли всі, чи придуріли!
Коли нарешті пролунає крик:
«А король то голий!»
Хоча справжня виразка в голові
Навіть не в цієї старої маразматички,
А в тих, хто отаке читає,
Щось у цьому знаходить,
Ще й цим захоплюється.
Оце і є реальний кінець світу.
Вітаю – Апокаліпсис надворі.