— Не лише література, творчість сама по собі оргазмічна, — відзначив Олександр Ірванець, поволі затягуючись трубкою. — Інакше б цим не займалися. Але надворі — 2007 рік. Пережита не те щоб сексуальна, а пост-постсексуальна революція. Чи можна здивувати читача? Тема не закрита. Кожен хороший автор по-новому описує не лише еротичні, а й узагалі всі життєві сцени. Якщо говорити про сучасну українську літературу, раджу прочитати книги Ірени Карпи «Фройд би плакав» і «Перламутрове порно», хоча там немає жодної порносцени. І ще я дуже люблю вірші прекрасного поета, котрий пише зараз дуже мало, — Юрка Позаяка. Для мене його твори — зразок грубуватої й трішки смішливої еротики.

Узагалі-то в літературі всі межі вже давно розорані — як за часів перших колгоспів. А чому ви вважаєте, що еротичну сцену написати важче, ніж сцену обіду? Ось це чавкання, плямкання, хлюпання важче, між іншим, дається. Коли кіношники говорять, що знімати еротичні сцени важко, — вони набивають собі ціну. Наприклад, фільм «Дев’ять із половиною тижнів» я не вважаю зразком еротики, зате мене вражають сцени в якому-небудь польському фільмі, де героїня довгих п’ять хвилин стягує рукавички: у цьому еротики значно більше.

У моїх творах теж немає відвертих любовних сцен, зате є сцени, котрі можна назвати некрофільськими. Наприклад, у повісті «Очамимря» й романі «Рівне/Ровно». Але я не розумію: навіщо говорити про еротику в літературі? Чи є предмет для дискусій? До речі, наш час, не дивлячись на вседозволеність, я не вважаю розбещенішим. Якщо хочеш залишатися цнотливою натурою — нею залишишся.

— В українській літературі еротика — сфера не освоєна, — вважає Андрій Бондар. — Наші письменники поки що не вміють описувати любовні акти — щоб це виглядало красиво, добре читалося. «Про це» в нас намагаються писати, наприклад, Ірена Карпа, Юрко Винничук, Наталка Сняданко. Їх подають як еротичних письменників, хоча насправді це не так.

Книжки про еротику, жорстокість, смерть краще продаються. Інша справа, коли деякі видавці просто не розглядають твори, в яких є вульгарна лексика. На мій погляд, довкола цієї теми створюється штучний, нездоровий ажіотаж, хоча західна література не обмежена заборонами. В Україні, з одного боку, — лицемірне, святенницьке суспільство, наскрізь просочене нецензурщиною, а з іншого, — якісь контролюючі органи намагаються лімітувати художників і, зокрема, їхню мову. Але цього робити не можна, оскільки митець описує мовну реальність навколо себе.

Загалом еротика в класичній українській літературі традиційно була занедбана. Хоча «сороміцький» фольклор у нас багатий. Еротика у вітчизняній літературі почалася в 1980-х. Є прекрасні еротичні вірші у Віктора Неборака, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука. В Івана Малковича присутня еротична тема в поезії. Але особисто я в своїй творчості найчастіше уникаю проблем, пов’язаних із статевими питаннями. Так сталося... Можливо, тому що у мене в житті з цим проблем немає. І тоді не зрозуміло: навіщо педалювати тему?

— Я не вибираю еротичну тематику, життя диктує, що писати, — зізнається Юрій Покальчук. — От я написав книжку «Хулігани» — там немає жодного матюка, але є кілька еротичних сцен — навіть гомосексуальних. Так, я пишу жорстоку правду — те, що є. Коли в Інтернеті є все, коли будь-який хлопчисько може дивитися порно-сайт досхочу, — немає предмету для розмови. Але я згоден: треба поставити заборону на порнографію в громадських місцях і віднести порножурнали до секс-шопів. Наприклад, у Франції такі журнали запечатані, обкладинка закрита. Не варто цю сферу життя виставляти напоказ.

— Чи готові українці сприймати еротичну літературу? — ставить питання відомий автор еротично «приправлених» творів Юрій Винничук. — У нас є категорія людей, які ще залишилися в Радянському Союзі. Тоді вважалося, що кожна еротична сцена має закінчуватися фразою: «Він узяв її на руки і поніс в іншу кімнату». Ця фраза, до речі, мандрує творами багатьох відомих радянських письменників. І нічого не можна заборонити, щоб заборонене не вискочило в іншому місці.

Порадив би почитати з молодих українських письменників Таню Малярчук, Наталку Сняданко. Я ніколи не пишу про секс серйозно. Не пишу такими «дубовими» фразами, як деякі письменники, на кшталт: «Я увійшов у неї як ніж у хліб». Віддаю перевагу гумору, стьобу. Ось, наприклад, мій твір «Мармелад» — це взагалі пародія, там нормального сексу немає. Є забави, котрі переплітаються з моєю еротичною фантазією. Для мене опис сексу — це можливість пофантазувати, вигадати щось таке, чого в житті не було й не буде.