не винен той,хто розлюбив, а винен той,хто любить ... ПОЕТИЧНО!!!
Гарний задум, ось тільки "важких" порівнянь багато. Хотілося б вірша-кульки, а це його трохи приземлює. Але, якщо дивитися як на експеримент - то сміливо.
Правічна мудрість в зрілих цих рядках. Вдало, хоча із малим коефіцієнтом прозорості, розкрита актуальна тема нашого сьогодення. Гадаю, що автора варто представити до нагороди і побажати....хіба-що меншої загадковості та більшої відвертості.
Останній катрен виділяється поміж своїх "побратимів" майстерністю слова у викладенні думки. Для легкості сприйняття навіть трішки підкорегував. Я бачив світ, де попри білий день Ходили по землі ворожі сили. І вже тоді співав своїх пісень, Хоча життя здавалося не миле...
Інші потребують допрацювання, щоб дотягнутися до нього. А за останній катрен таки +5!
Для чого його поспішати називати. Пишеться то і нехай ... пишеться, викристалізовується. Можливо, що це нова, незвідана грань Вашої творчості. Інша муза вже прилітає, чи як . Тут спішити ( з висновками і назвами) треба повільно, щоб не нашкодити. А то ці назви, як ярлики. Привикне людини і вже починає притиратися до них.
Так, вікна тоді попливуть Почерк у Вас такий як треба. А позитивізм ... він далеко не ідол, щоб перед ним схилятися.Та й сіль у поезії - річ необхідна (лише б не пересолити).
Містечко під тяжінням ночі - поетичний винахід , перлина твору! Сварка, то вже таке. Два останні рядки третього катрена кусаються. Може: Жену думки свої лахматі, Нестерпно,болісно... Здавна. А вірш, як завжди, живий, наповнений, кипучий, пристрасний. Тобто: " Вже власний стиль і почерк маю І навіть власну стіну плачу..."