Так, поетичний настрій, пані Катерино, у Вас давно вже весняний. Співзвучний до одного з моїх недавніх настроїв:
Сьогодні зима зразкова:вродлива така, казкова. Пухнастий сніжок рипить. День, сонце, мороз, блакить. Що вдієш, пора-порою. Прощаємось із тобою. Теплінню брунькує вись. Ой, зимонько, не барись! Швиденько пакуй валізи, облиш, що туди не влізе. І звідси втікай хутчіш - весняний крокує гість.
Перед таким поетичним пресингом Зимі не залишається нігого іншого як поступитися своїй одвічній суперниці - Весні.
Так, пані Катерино, ні ми , ні навіть наукою думкою прогнозоване світове потепління, видно, зимі не указ. Вершить своє і усе тут. Але і нам відступати не годиться:
Творіть, поети, втеплені рядки І Березень всю кригу розкує
"Релігійні догми", як Ви їх називаєте, такі непохитні як, скажімо, небозвід. А людство чи окремі люди уже самі вирішують скільки їм приділити цьому уваги. Я намагався лише надати нового звучання предвічному, описати той стан людини, в якому вона наближається до цієї дивовижної, втраченої Єдності, яка є чимось більшим від її розуміння, від неї самої.