Ось вже вибрався із хати І зайшов почастувати. А поетка не частує, Усе в книзі щось нотує. На сторінках миті щастя: "Вечір, справді, цей прекрасний", "Зігріваюся в промінні, бо останні дні осінні", "Ще одну вхопила зірку... не небесну,жаль, п'ятірку" .... І вся списана сторінка. Ну, Наталю, ви і жінка. Світла, щира, працьовита. Вас, дозвольте, пригостити.
Чую, Якове, я, чую. Що тут, мабуть, заночую... Вже скрипить, рипить той віз. Пегас гостей нам привіз. Є тут музи і тузи. (Тішусь, що не гарбузи). Заварю всім крепкий чай. Ти вже, друже, почекай. ......
Працюємо цілодобово. Творім розкішно, гонорово. Пройде десь з тисячу ночей І світ не відведе очей. І вже вони - перо до рук, І нам писати на фейсбук: Привіт, анумики, привіт. Щасливих вам і творчих літ.
Так, ця творчість - не єдина. Ваша правда. Ще родина... І ще завтрашні роботи. Про дітей своїх турботи. Так, ця творчість- не єдина. Щира дяка Вам, Галино!!!
Радий, друже, радий дуже. Що ти в гості завітав. Вже летіти з нами мусиш, Я придбав тобі квиток. А там коні, а там музи. А там квіти і поля. Не вагайся- признавайся. І давай з нами ... Гайда.
Авжеж. Хоча це зайве. Від митця це вже не вимагається. Кожний (через призму свого життєвого досвіду) бачить щось своє, пов'язане з ним. Те, на яку хвилю (читач чи критик) на даний час налаштований і визначає його відношення до нашого твору.Через те, інколи такі суперечки - марнота марнот (звісно ж, що не в усіх випадках). Всі свої зусилля митець повинен вкласти в написаний ним твір(як і боєць концентрує всю міць свого удару в одну точку).