Читайте класиків... Думайте, аналізуйте... Вчитися ніколи не пізно... І головне - багато читайте... Я колись читав про одного поета, який у 70 літ видав першу збірку... Ніхто навіть не знав, що він пише вірші... І йому присудили найпрестижнішу міжнародну премію... Правда, у нас такого не буває...
Я не конструюю вірші, не роблю їх, а просто їх пишу... Може інколи чогось і не вистачає... Про заздрощі? То чогось спало на думку... Але сказано ж не конкретно, а тому не варто приймати на свою адресу... Щодо оцінок... Їх теж багато необ'єктивних... У 2009 році я зробив серйозні зауваження декому, щоб спонукати до серйозної роботи, то ця людина ганяється за мною слідом і пише мені "згаяний час" і т. п. Мабуть, оцінки не завжди потрібні... Мене часто дивує, коли читаю чиєсь славослів'я під слабенькими віршами... А скільки нікудишніх! І я жодного разу ніде не натрапив на серйозну пораду... Ніхто цього не робить... А хто страждає? Слово... Мучимо його... А скажи правду, то зразу: критиканство!.. критикан!.. А від хваління людина краще не стане писати, бо це її заколисує... Мова - це інструмент поета, а ми про цей інструмент дбаємо мало, а то й зовсім нехтуємо ним... Чи можна щось зробити якісно поганим інструментом?.. Ні, звичайно... Тому так багато сірих віршів... Любімо і вивчаймо мову... Тоді частіше приходитиме Муза...