місяць глянув в море - сяйво підсвітити ,справді, варто, сили мав він небагато, та уява! - я так рада - взяв доріжкою пробігся і на березі улігся. море в поміч - близнюками засвітили в штиль зірками, аж Туманність Андромеди засміялась до Ведмедиць! А людина, що стояла у поети - й пісню склала..............
лягають рядочки, чи хочу чи ні, про щастя від сонця, про осінь сумні, чи хтось прочитає, невІдомо, ні, та серце тріпоче, а я все пишу, так Муза сказала, тоді завершУ, як вирішать Там, як життя допишу)))
Рильський жив ускладніші часи,повірте, іпречудовий, 15-річний , скажімо,український Єсєнін - зник. Але у них була своя місія - вони зберегли і поезію, і слово в ній.
Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі Ліна Костенко
я згодна з пані Катериною, поезія , лірична, - це енергетичний згусток, емоція, передана словами і картинами; в іншому випадку варто звернутися до іншого жанру в поезії чи прози...
лиш той пізнає, що життя - це свято, хто йде назустріч, не ховає радо своє обличчя від тривог буття, любов - тривога, горе - утікає, ховає, наче птаха, ніс в пісок, втрачаючи найкращий свій урок...