Василю, все набагато складніше...Втретє повторюю, у нас різний світогляд!Якщо придивитися до моїх віршів вони такі як у Іванни, тоді присвятили етиці і моралі майже триста коментів...Мене просто забили ногами гуртом,та ще й коменти видаляли мої...Ви такі правильні усі, куди нам.Це тільки одна причина, а їх багато.
Я пальчики ніжні, маленькі долоні Зігрію теплом нерозтрачених сил. Січневі морози. Сезони холодні. А цей, як ніколи, казав старожил.
Обставини різні, від нас незалежні. Неправильний хід - і життя ставить шах. Скриплять під ногами сніги перемерзлі. Ми разом. Нам тісно в широких стежках.
Квартальні розлуки. Холодні вокзали. В стосунках чимало дрібних катастроф. Не вабить і запах гарячої кави, лише б чимскоріше лишитись удвох.
Хай дивляться скоса і заздрять нам люди! Ще декілька кроків. Останній ліхтар. Зупинки на стежці. Обійми крізь шуби. Цілунків солодкий і ніжний нектар...
Подаруй мені день. Я здалека приїхав сьогодні. Як на зло, увесь шлях малював дощ картинки на склі. Уже осені дні облітають і майже холодні, а уява малює рожевим по жовтій імлі.
Подаруй мені ніч. Подаруй її всю без останку. Я так довго чекав, тільки в осінь придбавши квиток. Ти заручнику мрій подаруй усю ніч до світанку. Жалкувати не треба за наш необдуманий крок.
Вперше осінь прохав, щоб темніло все швидше і швидше. Сонця диск, мов завис, заблукавши у жовтій листві... Дощ замовк вже давно. Тільки вітер дерева колише мріям в такт, що постійно танцюють в моїй голові.
Ти не будеш моя. Відпускаю як птаху на волю. Вже долоні спітніли і пальці обм’якли – Лети! Може стихне, зболить. Метушнею покриє густою. Ніби димом пожарищ, згорають останні мости.
Відпускаю із рук у дими і у спеку від згарищ. Монотонно шепочуть прощальну молитву вуста. Не була ти моя, а тепер взагалі відлітаєш. Дихай волею вповні… І давить нехай гіркота.
Дожити б до Різдва, щоб потім і до літа! Зайти у жовту осінь, а там уже й зима. І після чорних смуг хай буде ще і світла, бо місця для печалі і смутку там нема!