Дякую ,Олексію, за спогад.... Я це відео вже скачала собі. Буде одним із найулюбленіших...:) Вірш твій дуже актуальний. За останню стрічку - уклін. Та що там за стрічку? За увесь вірш! Браво! Знаю, що з сумом. Знаю ,що з болем. Сподіваюсь, що буде краще... Зичу натхнення! Хай щастить!
Мій гарний настрій уже зіпсовано, але, Олексію, радує те, що я рідко помиляюся, коли обираю друзів. Трошки більше місяця залишається до часу нашої нової зустрічі, там буде гарна можливіть спокійно про все поговорити, згадати минуле, а головне - подумати про майбутнє...
Ти мій лицарю сивий, романтика вийшла із моди. Я твоя королева, остання з усіх королев, що торкалась чола після бою і після походу… Переплав на прикраси герби, де твій профіль і лев.
Я давно не умію вклонятись, як личить вельможам. Ти осунувся в цьому столітті: стілець – не сідло. Я поезію, каюсь, із лайкою можу і множу. І балади вагантів міняю на тишу і тло
інтернетного простору. Нащо корсети і жести? Мій повітряний замок і той – на амбарний замок. Я твоя королева. Остання. І перша як жертва. Прошу, стань мені катом! А ти чи закляк, чи замовк.
Люстерко тріснуло, а ти не бачиш і підводиш очі. У тебе біль від самоти і щось лихе сьогодні смокче. У тебе серце на межі Вікна і сивої бруківки. Хто і кого тут пережив? І хто упав коли? І звідки? Ти маєш тисячу причин Дожити до Різдва… і літа. Але душі життя по чім ніхто не знає… Гасне світло…
Дожити б до Різдва, щоб потім і до літа! Зайти у жовту осінь, а там уже й зима. І після чорних смуг хай буде ще і світла, бо місця для печалі і смутку там нема!
Олексію, знімаю шапку. Ти молодець. Я не був на зустрічі анумівців, але добре памятаю свої переживання коли переглядав фото з неї. Чудове музичне оформлення. Прямо морозець пройшовся по шкірі.Дяка
Де дуби схиляють купки голови ясні, де співає сивий вітер полю «Ясени», де ворожить ніч на зорях сорок сім сторіч, ти мене поклич в дорогу, у життя поклич. Не хили до мене небо і зірок ряди – ти мене за теплу руку в хату заведи. Заяснися морем синім, сонцем засіяй, забери з людського пекла у маленький рай. Зацілуй, залюль назавжди, залюби на вік, як залюблює дружину вперше чоловік.
*** Зворушлива така, як перший сніг. Така ж легка, як він... Але направду, болить їй серце, розпинає гріх – вона чужого любить. Дати б ради своїй сім'ї! Он двоє дітлахів витоптують взуття і рвуть колготи. І чоловік, і тисячі страхів, і свекор, і директор, і робота – у неї все… ну так, як у людей. А жінці віднедавна серце плаче. Іде вона. І перший сніг іде. І ще життя іде. І тане, наче…
сповивай мене ноче по руках по ногах по тілу утопи мене в ночвах у гріхах у літах, несила відпустити його нині у світи між людей ноче хай мене як полин стопче хай зіп’є розіб’є мовчки тільки хай він мене хоче
Не зачаклую. Не кляни мене. То очі чорні, почуття – прозорі. Кохання нам за щастя чи за горе? Пекельну муку?.. Може омине?.. У неї погляд світло-голубий, але душі нікому не відкриє… ................................ «Марусенько, Марусенько, Маріє...» - пригадується, що і не роби... Про мене ніби складено пісні, як чарувала та труїла Гриця. Не дівка я, уже не молодиця, варити зілля не збираюсь, ні. Пісні складаю, начебто вона, словами плачу і люблю у слові. Болять тобі всі букви від любові?.. Не зачаклую... Тільки пий до дна....
Ти не будеш моя. Відпускаю як птаху на волю. Вже долоні спітніли і пальці обм’якли – Лети! Може стихне, зболить. Метушнею покриє густою. Ніби димом пожарищ, згорають останні мости.
Відпускаю із рук у дими і у спеку від згарищ. Монотонно шепочуть прощальну молитву вуста. Не була ти моя, а тепер взагалі відлітаєш. Дихай волею вповні… І давить нехай гіркота.
Ми бачились востаннє так давно, на тім кінці заплутаних ілюзій. Мабуть, у першій обопільній тузі за почуттями, або тільки сном… Ми плавили слова міцним вином, даремно намагаючись збагнути, хто з нас кому наплів на серці пута… Ми бачились… востаннє… знов і знов….
Подаруй мені день. Я здалека приїхав сьогодні. Як на зло, увесь шлях малював дощ картинки на склі. Уже осені дні облітають і майже холодні, а уява малює рожевим по жовтій імлі.
Подаруй мені ніч. Подаруй її всю без останку. Я так довго чекав, тільки в осінь придбавши квиток. Ти заручнику мрій подаруй усю ніч до світанку. Жалкувати не треба за наш необдуманий крок.
Вперше осінь прохав, щоб темніло все швидше і швидше. Сонця диск, мов завис, заблукавши у жовтій листві... Дощ замовк вже давно. Тільки вітер дерева колише мріям в такт, що постійно танцюють в моїй голові.
Між нами сизий сум як небо із граками коротких днів зими... І монітору тло.. Ти струм думок і мрій брав голими руками і обпікав життя... А потім що було? Важка дилема снів, тлумачення ілюзій за Фройдом і Хассе, і всупереч обом? Я все життя горю у вольтовій напрузі і замикаю струм дротами слів, либонь... А ти? А ти пішов. Обом на краще, видно, що схлипує душа лише в однім кутку. Залишимося ми, не люблячі, а рідні. Підемо у весну, відверту і м’яку… Здіймаються граки хаосом чорних цяток, сідають на дроти, як букви у слова... Іще одна печаль - і кіловат одтято. Переболіла ніч і зиму. Я жива.
Гарно, Олексію !!! Радий за тебе, що зумів не розгубити, а зібрати такий гурт друзів. Даруй, що сказав зайве. ... Але так і не зрозумів, що ми тут усі не поділили. Заради доброї справи, примирення усіх нас - готовий покинути цей сайт ... Вибачай, ще раз... Поезія- вічна, все інше тлінне.
Василю, все набагато складніше...Втретє повторюю, у нас різний світогляд!Якщо придивитися до моїх віршів вони такі як у Іванни, тоді присвятили етиці і моралі майже триста коментів...Мене просто забили ногами гуртом,та ще й коменти видаляли мої...Ви такі правильні усі, куди нам.Це тільки одна причина, а їх багато.
Я пальчики ніжні, маленькі долоні Зігрію теплом нерозтрачених сил. Січневі морози. Сезони холодні. А цей, як ніколи, казав старожил.
Обставини різні, від нас незалежні. Неправильний хід - і життя ставить шах. Скриплять під ногами сніги перемерзлі. Ми разом. Нам тісно в широких стежках.
Квартальні розлуки. Холодні вокзали. В стосунках чимало дрібних катастроф. Не вабить і запах гарячої кави, лише б чимскоріше лишитись удвох.
Хай дивляться скоса і заздрять нам люди! Ще декілька кроків. Останній ліхтар. Зупинки на стежці. Обійми крізь шуби. Цілунків солодкий і ніжний нектар...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
Навіть настрій піднявся 
