Сидить, мабуть, на дивані у тиші кімнати жіночка і щось згадує, і про щось мріє. Щоб не забути плину своїх думок, ретельно їх занотовує. Коли читає записане, то сама дивується - як вдалося, здавалось би з буденного, зробити таку змістовну річ, що не соромно показати іншим...
Знаю про цю мороку з власного досвіду. Один раз помістив картинку до казки "Чого бояться миші", то зарікався бодай ще раз повторювати, так промучися. Проте маю матеріал подібний вашому, думаю, що незабаром почуєте і побачите.
Ніби побачив, Олексію, вас за грою, але ніяк не можу здогадатися про іншу пару рук. Адже, коли писалося - про щось мріялося... Цікаво, а ви дійсно граєте на піаніно, чи це просто вигадка? Вірш сподобася.
Не я називаю себе дідом, а онука до мене так звертається. І радісно, й сумно від її слів на душі. Софіє, і пісні, і вірш чомусь звучать через один рядок. Картинка йде, віночок красивий на воді бачу, ходу вашу, а звучання через рядок. І у вас подібне?