Олексію! В перші дні осені марна справа планувати якісь зустрічі, особливо людям близьким до землі в повному розумінні цього слова. Розумію когось, розуміють і мене...
Відкіля цей відчай і розпач, Світлано? Судячи з прочитаного ви і прощаєтеся і прощаєте, прощаєте і не хочете забувати, не хочете забувати самі і закликаєте не забувати вас когось... Не втрачайте надію на зустріч, не губіться в житті! Сумно, але ж як гарно! Дякую.
Незнайому жінку, невидиму - Поважаю просто і люблю. Я дивлюсь на неї не очима, Я її душею впізнаю... Хочете продовження? Дякую за коментар і прекрасну пам'ять.
"...Люби мене аби хромосоми стали однією сім'єю без статі з іменем Мати". Jcь і все зловживання - одвічне прагнення жінки материнства. Як легко можна побудувати вірша з цієї прози: одному - хромосоми, без статі - мати... Сприймати чи не сприймати, то вже особиста справа кожного. Адже ніхто, надіюся, не буде заперечувати, що мало чого в житті може задовільнити всіх і одразу... Р.S. Світлано! Не зловживайте кожний раз інтимними детальками. Інколи, здається, це зовсім зайве.
Але ці актори протягом десятиріч своєю майстерною грою примушують чималу кількість глядачів викликати їх на біс. Одні фальшиве відчувають одразу, а інші не хочуть просто розуміти це. Час, на жаль, не переконав частину людей у хибності їхніх поглядів.
Згодний, Олю. Час відпусток закінчується, людей на сайті побільшає. Особисто люблю писати довгими зимовими вечорами, коли на вулиці немає чим себе зайняти.
Не прибідняйтеся, Олексію! Думаю і вірю, що не з одними мріями йдете на суд божий. Вірш сподобався зрозумілим занепокоєнням про те, що залишаємо на землі після себе.