У всякому разі, хотілося б і мені, але ДЕСЬ НА НЕБІ ДУШУ І ОЦІНЯТЬ, ТА В ЗЕМЛІ НЕ ХОЧЕТЬСЯ ЛЕЖАТЬ... Не тішить чомусь віра у таку перспективу. Що накує зозуленька - те й маємо.
Не люблю лукавити сам, не терплю цю рису в інших. Звик говорити прямо, відверто... До речі, дістається мені за це добряче, але ж совість чиста залишається назавжди. Ось так.
Дякую ще раз за щирість. У кожного поета є вірші, які являються його обличчям, візитною карткою. Може так буде і з цим. Крім доньки, нікому не читав його. Звичайний вірш для неї, для мене - також.