Розплескалася віхола цвіту, Та не пахнуть мені пелюстки. Безгомінно в саду й сумовито Без твоєї, кохана, руки. Без цілунків твоїх запізнілих, Не почутих із вуст твоїх слів,- Поміж яблунь бреду очманілий І твоїх не знаходжу слідів. Йде весілля чуже по стежині. Ллється пиво і п’ється вино. Наливають за щастя чарчину, Прошу другу - за сум заодно. Осипається віхола цвіту, А тепла іще й досі нема. І коханням душа не зігріта, Тим, що вигадала знов сама.
Вірш гарний, але сумний, носталгічний. Я впевнений, що поверне оптимізм і все буде як треба в житті а і вірші заговорять теплом і красою весни і надії. Дякую. Христос Воскрес! і все інше воскресне. З Богом!
Дякую вам за коментар, за побажання. Буває, самі придумуємо те, чого немає, а потім сумуємо по ньому - сприймаючи вигадку за дійсність. Ось відкіля і сум, і ностальгія.
Не люблю лукавити сам, не терплю цю рису в інших. Звик говорити прямо, відверто... До речі, дістається мені за це добряче, але ж совість чиста залишається назавжди. Ось так.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
це вірно!
