Ви щасливі уже тим, що знаєте на превеликий жаль.чи будете знати, на відміну від мене, дідову могилку... Куди. до кого йти мені пом*янути пращура? У храм? Не забуваю і до нього дорогу. Тому з розумінням, повагою, терпінням відношусь до місць поминання людей різних віроісповідань.
І кортить щось сказати, та не знаю що. Лише не ображайтеся, Ганно, але нічого не зрозумів із прочитаного на превеликий жаль. Буває, що і мене не всі розуміють. Рідко...
...Я у Литві лиш зрозумів, Що та земля і люба, й мила, Де ще не висох піт батьків, Де наших пращурів могили... Повертайтеся до рідного краю... Не подумки - наяву! Я це зміг зробити колись...
Дякую Вам...А вітряків багато всеж... Не наснилося, і не здалося, А згадалося знов залюбки - Бились хвилі твойого волосся В теплий берег моєї руки... Лише згадки тішать душу. але приємні згадки...Будемо віршувати пережитим, прожитим... Вимріяного - нема. Прикро... Гірко... Важко... Буває...Не завжди - тепер!
Болить, Василю, болить не одному...Чому доля обрала саме нас? Не покоління - народ? і прояснення ніякого, як і не було, так до цих пір і не має цьому. Гнітить, горбить це почуття меншевартості. У девяносто пятому повертався із вірою в ДЕРЖАВУ. А нині кому патріотизм показувати? Сусіди сміються із героя помаранчевої революціЇ... Наївний сміюся і сам. Із себе. Проте, ВІРИ не втрачаю. Із нею живу. Переймаюся вашими болями, із ними живу, розділяю їх...
Здається, що автор здатен на більше.Просто ще не відчуває цього на жаль через закоханість. І він іще своє скаже. Є сенс почекати трохи. Так і зроблю...