Хотілося,що б у кожного із нас була своя мишка,котра могла показати свій світ, про який, певно, ми не здогадуємося,не помічаємо його,не хочемо зрозуміти, що не одні ми грішні на цій землі живемо,щоб у душах наших не помирала віра в щось добре, як живе вона в юній душі оцій. Дитина придумала казку... Діти придумують те, чого їм недодають дорослі. Дай,Боже,щоб це були тільки добрі казки.
Якою б гіркою вона не була, проте, це правда життя. Пригадався відразу В. Симоненко зі своїм дідом... Та і сам виріс без дідуся та батька. Люблю, коли в поезії вигадки небагато, коли починаєш перейматися чужими болями... По великому рахунку, чужого болю не повинно і бути. Біль - він один на всіх. Як і радість. Але це вже інша тема... Ось і весь мій коментар.
Дякую,шановнаТамаро,за увагу.Віршваший поєднує в собі і радісні мотиви, і сумні, а від цього приємно виграє. В нього вкраплена якась світла печаль про щось далеке... Не буду продовжувати боячись помилитися. А від прози вашої я просто завжди отримую насолоду. Щиро заздрю вашій майстерності, талановитості. Це відверто.