Ізнову влада...Цікаво було б довідатися - відкіля вона лише береться? Хто нам її підсовує? Хто в ній? А писати можна, слава Богу, будь -що і будь - де.Потрібно тільки уміло скористатися цим.Ось і все.А ви про що?..
Усі наші біди, що ми відчуваємо себе завжди сторонніми спостерігачами подій минулого чи сьогодення. У власних негараздах шукаємо винуватого поруч, а не в собі.Так було і раніше, так продовжується і тепер.Скільки тих бояр і мовчазного простолюду? Скільки влади і покірних нас? Переповіли відоме, та висновку - заклику не зробили, Чи може злякалися відповідальності за слова? Проте, мені дуже приємно, що вам болить за долю України. В цьому я пліч-о-пліч із вами.
Муки,страждання і болі просто переповнюють вірш. Здається,що їх вистачить на всіх читачів.Дуже мало світла,радості... А може кохання і буває таким? Може я просто забув це почуття? Не знаю, не певен...
Для мене не існує поняття ,, старий вірш ,,. Вірш або живий, або мертвий. Нерідко написане давно памятаєш завжди, а на ранок забуваєш, погодьтеся, те, що створив учора. Коли памятаєте твір трирічної давнини, то він Вам небайдужий. Так я думаю. У поета і повинна бути вразлива душа. Звикайте. І головне - бережіть її! Душу.