Любов я покладу на плаху Піду у спокій вільно. Сам. і ще: Мій шлях у храм. Уже сьогодні Затерти образ і твій лик. Втомили репліки холодні І слово кожне, й думка - в штик!
Мене пітьми, коли сліпих невміч - оцей рядок, Вікторе, чомусь гальмує напругу і лет чудового твору. Може це тільки я на ньому зупиняюся? А загалом мені дуже подобається.
Дякую, Тамаро, за розуміння. Думаю, Що за зробленим взагалі жалкувати не треба. Воно вже відбулося і залишиться з нами на все життя: спогадами, натхненням, снами, мріями, піснями, опалим листям, холодним снігом...